34 Назар

- Назаре, мене і справді дуже образили. І не тільки образили, а безсовісно познущались, але це зовсім не Соколовський, - важко зітхнувши, відповіла мені дрібна бідося.

Від почутого, у мене аж в очах потемніло і почало шуміти у вухах. Невже якийсь придурок посмів образити Янку?! Та я йому зараз всі ребра перерахую і пику натовчу.

Янка виглядала такою сумною та нещасною, що у мене аж серце стислося і стало дуже її шкода.

- Яно, скажи мені, хто тебе образив, - попросив я, намагаючись стримати власний гнів, щоб не злякати дівчину.

- Це... - Скалка так і не відповіла, бо пролунав дзвінок і в аудиторію зайшов наш викладач з психології.

- Хто це, Яно? Хто познущався над тобою? - нахилившись до її гарненького вушка, запитав я.

- Я пізніше тобі розповім, Назаре, бо вже пара почалась, - відповіла заучка, відкривши зошит і приготувавшись записувати кожне слово викладача.

Дідько! Та я ж тепер не заспокоюсь, поки не дізнаюсь, що то за виродок такий посмів образити цю вперту біду.

Дивлячись на те, як Скалка старанно строчить щось в зошиті, я подумки вилаявся, бо не міг думати ні про що окрім того, що її хтось образив.

Поглянувши на годинник, я важко зітхнув, бо до кінця пари було ще дуже довго, а час тягнувся, як на зло, неймовірно довго.

Я відчув, що починаю закипати і готовий трощити все довкола. Довелось докласти максимум зусиль, щоб сидіти спокійно за партою і робити вигляд, що слухаю лекцію і навіть щось записую.

- Яно, ну скажи мені зараз, - тихенько попросив я, нахилившись ближче до неї.

- Назаре, заспокойся. Це все не так важливо, як лекція, - відповіла вперта Скалка і продовжила писати далі.

От, дрібна зараза! Знову мені нерви тріпає. Хіба важко було просто назвати мені ім'я того, хто її образив.

До кінця цієї пари я б вже вигадав, як провчу цього покидька і скільки разів.

Вже вдесяте поглянувши на годинник, я знову подумки вилаявся і зиркнув на Скалку.

Дрібне нещастя виглядало напрочуд гарно і дуже мило.

Я спіймав себе на тому, що сидів і витріщався на Янку Скалку, милуючись її гарненьким личком.

Поглянувши на її губи, я одразу згадав про наш з нею поцілунок на острові.

Тоді довкола нас вирувала жахлива гроза і ми були лише вдвох на острові посеред моря. А зараз все змінилося. Тепер ми сидимо на парі в академії, а довкола нас ціла купа студентів.

Мені згадалось, як Янка злякалась краба і з переляку вискочила на мене і те, як вона просилась спати поряд зі мною, бо злякалась і замерзла.

Пригадавши все це, я посміхнувся. Все ж на тому безлюдному острові нам зі Скалкою було не так вже й погано і навіть інколи весело.

У мене виникло непереборне бажання обійняти Скалку і поцілувати. Ну, все... Капець...

Невже я справді запав на це вперте і сварлива нещастя?