33 Яна

Я стояла і, наче якась дурепа, витріщалась на те, як Назар Гордієнко мило спілкувався з Лількою.

І не просто спілкувався, а посміхався їй на всі тридцять два. А потім ця блохаста, білобриса крокодилиха взяла і поцілувала мажорика в щоку.

Лілька виглядала такою щасливою, наче щойно знайшла валізу з мільйоном доларів. Від її радісного і задоволеного вигляду мене аж перекосило.

Трясця! От, коза облізла! Та щоб її чорти за ногу вхопили і не відпускали!

Ще й цей паскудний Гордієнко... Стоїть, хвоста свого розпустив і сяє, наче сонечко. Та щоб на нього гикавка напала!

Я після нашої з ним телефонної розмови майже всю ніч не спала, бо хвилювалась, уявляючи нашу першу зустріч після повернення з того клятого острова.

А цей гадський, безсовісний мажор з тією ненормальною Лількою водиться! Ще й дозволив тій скаженій жабі щоку йому обслинити. Тьфу! Яка бридота! Очі мої б цього жаху не бачили б!

Сівши за парту, я спробувала заспокоїтись. Не вистачало ще розревітись у всіх на очах і стати посміховиськом.

Я дістала із сумки зошит і ручки та почала  чекати, коли нарешті розпочнеться лекція із психології.

- Привіт, Янко! - промовив Назар Гордієнко, нахабно всівшись за мою парту.

Такого я точно не очікувала, тому спершу навіть розгубилась.

- Привіт! - відповіла я, спопеляючи поглядом цього безсоромного мажорика.

Який же він безсовісний козляра. Водився  з Лількою, а тепер припхався до мене. От гад паскудний!

- Яно, у тебе щось сталось? - поцікавився Назар, уважно дивлячись на мене.

Капець страшний! Після всього цього у нього ще вистачає нахабства запитувати у мене про це.

Стоп! Схоже, що цей йолоп і справді не розуміє, чому я так відреагувала. Надто вже схвильовано і серйозно він виглядає.

За той час, що ми з Гордієнком провели на острові, я встигла трохи його вивчити.

- Навіщо тобі це знати? - поцікавилась я, невдоволено поглянувши на мажорика.

- Просто ... Я помітив, що ти виглядаєш засмученою і розхвилювався. Якщо тебе образив той придурок Соколовський, то я добряче його провчу, - відповів мені мажорик.

Від почутого, я мало зі стільця не гепнулась на підлогу. Я взагалі не розуміла того, з якого такого дива Гордієнко вирішив, що мене міг образити Соколовський.

- Соколовський?! А він тут до чого і яким боком? - шоковано запитала я, витріщаючись на Назара.

- Я бачив, що ти з ним розмовляла, коли прийшла в академію... Тому так і вирішив, - розгублено відповів Назар.

Я вже збиралась розповісти йому все, що думала про його спостережливість, але побачила Лільку і передумала.

Ця ненормальна дурепа так на мене зиркала, наче хотіла зурочити чи спопелити поглядом.

І тут в мою світлу голову прийшла чергова геніальна ідея, яку я зараз збиралась втілити в життя.