32 Назар

Вночі я зовсім погано спав через ту паскудну Скалку. Як на зло, в голові постійно крутилися картинки того, як вона проводила час разом із Соколовським і це мене жахливо бісило.

Вранці я прокинувся із жахливим настроєм. Хотілося власними руками прибити того йолопа Соколовського, щоб знав, як тягнути лапи до Янки.

Приїхавши до академії, я вийшов з машини і одразу побачив цього паскудника.

- Соколовський! - покликав я.

- Чого тобі, Гордієнко? - промовив той йолоп.

- Вчора я бачив, як ти крутився біля Янки Скалки. Ще раз побачу тебе біля неї і ти дуже пожалкуєш.

- Гордієнко, з яких це пір тебе хвилює Янка? Наскільки мені відомо, то ви з нею не зустрічаєтесь.

- Я просто не хочу, щоб такий йолоп, як ти, задурив їй голову, - розлючено промовив я.

- Ми з Янкою раніше навчались в одній школі і були однокласниками. Я не збираюсь її ображати, тому не хвилюйся про це, - видав Соколовський.

Дідько! Виявляється, що ці двоє були однокласниками. А якщо вони ще й зустрічались, коли навчались в школі? Від таких думок я почав закипати, наче чайник на кухні.

Я дивився на те, як бісів Соколовський поплентався до входу в академію і боровся з сильним бажанням натовкти його нахабну пику.

Вилаявшись, я і собі пішов на заняття. Зазирнувши в аудиторію, я помітив, що Янки досі не було.

Кілька разів глибоко вдихнувши і видихнувши, я спробував заспокоїтись. Трохи повагавшись, я вирішив піти і зустріти Скалку.

Я вже навіть встиг вигадати, що я їй скажу, коли побачив Янку. Вона віддавала Соколовському його куртку. Побачивши те, як Янка мило посміхалась тому клятому бовдуру, я психанув і пішов в аудиторію.

Всередині мене все кипіло. Я вперше в житті так переймався через дівчину, а вона  запала на іншого. Від цієї думки у мене руки самі собою стислими в кулаки.

- Назарику, нарешті я тебе знайшла, - промовила Лілька, підійшовши до мене.

- І довго ти мене шукала? - поцікавився я, піднявши брову.

- Дуже довго і наполегливо, - відповіла Лілька, звабливо посміхнувшись.

- І чого ж ти від мене хочеш, красуне? - запитав я, і собі посміхнувшись.

- Маленьку винагороду за наполегливість і старанність, - відповіла Лілька і поцілувала мене в щоку.

Я хотів щось відповісти їй, але побачив, що Янка застигла вході в аудиторію.

Дрібна бідося виглядала шокованою, розгубленою і ледь стримувала сльози. Постоявши кілька секунд, вона рушила на своє звичайне місце за першою партою середнього ряду.

Її вигляд дуже мене розхвилював і засмутив. Невже той вилупок Соколовський таки образив її?! Та я йому таке влаштую, що він пошкодує, що народився на світ.

- Назарику ... - почувся поряд голос Лільки.

Трясця! Я взагалі забувся про те, що вона була поруч зі мною.

- Ти вже отримала свою винагороду, - сказавши це, я пішов до парти, за якою сиділа Скалка, щоб дізнатись про те, що у неї сталось.