25 Яна

- Янка! Янка! Прокидайся негайно! Нас знайшли! - почувся схвильований голос Назара.

Відкривши очі, я навіть не відразу зрозуміла те, що саме він мав на увазі. А коли до мене дійшов сенс сказаного, то я підскочила на ноги і радісно заверещала, хлопаючи в долоні.

Далі все дуже швидко змінилося. Спершу я побачила якихось незнайомців, а вже потім - свою маму і батька Назара. Вони кинулися до нас і почали обіймати.

Мама плакала, обіймаючи і цілуючи мене. Я й сама ревіла, бо не могла стримати усіх тих емоцій, що зараз відчувала.

А далі я пам'ятала, що мені на плечі накинули плед, потім був катер, якийсь корабель і літак. Мама не відходила від мене ні на крок, оточуючи любов'ю і турботою.

Все так швидко відбувалося, що я навіть не зуздрилася, як опинилась вдома.

Лягаючи спати у власному ліжку, я мало не щоночі прокидалась, щоб перевірити, чи є поряд Назар.

Ця дивна звичка виникла у мене на тому безлюдному острові, бо я дуже боялась залишитися сама.

Тепер, коли я знаходилась вдома, в своїй кімнаті, мені здавалось, що наші з мажориком пригоди на острові були лише сном.

Моя бабуся приїхала відразу, щойно  дізналась про все і забрала мене в село до кінця літа.

Вона стверджувала, що свіже повітря, смачна домашня їжа і її турбота допоможуть мені краще за будь - якого психолога.

Я намагалась заперечувати і казала, що зі мною все добре і без психолога, але ніхто мене не слухав.

Так я опинилась в селі і провела там цілий місяць. Час пролетів дуже швидко і вже завтра мені треба було йти на пари в академію.

Як на зло, я так і не могла забути про Назара і той клятий поцілунок під час грози.

Трясця! Завтра я знову побачу того нахабного і самовпевненого мажорика.

Від хвилювання я не знаходила собі місця. Я вагалась і не знала, як мені краще поводити себе, коли ми з Гордієнком зустрінемось.

За той час, що ми провели разом з ним на острові, я встигла звикнути до цього капосного гада.

Але знаючи Назара Гордієнка, я була впевнена в тому, що він вже про все забув і  навіть про наш поцілунок.

Аааа!!! Якого біса я знову про нього згадую?! Ну поцілувались ми з Назаром і що? З ким не буває?

Цей паскудний ловелас стовідсотково вже забув про моє існування, а я досі про нього думала.

І чого я поводжусь і почуваюсь, як справжня дурепа? Дідько! Як же це бісить!

Я дуже яскраво уявляла собі те, як завтра побачу Назара Гордієнка в оточенні його пришелепкуватих і грудастих фанаток і це неймовірно мене дратувало.

Стоп! Досить! Досить! Досить! Я не з тих наївних дуреп, що страждають від нерозділених почуттів. Принаймні я дуже хочу так думати.

До біса того пихатого мажорика! Завтра я піду в академію і буду виглядати дуже гарно і впевнено. 

Нехай той гамадрил хвостатий обламається!