24 Назар

Щойно ми з Янкою помітили, що почала псуватись погода, я відразу зайнявся тим, щоб максимально захистити від дощу наше спальне місце.

Я зробив все, що міг в нашій ситуації і залишився цілком задоволений результатом.

Але коли зірвався вітер і пішов дощ, наш імпровізований намет більше не здавався таким вже й надійним.

Коли дощ посилився, то нам почало забивати всередину. Я помітив, що Янка замерзла і важко зітхнув.

Мені і самому вже стало прохолодно, а я був  значно більшим і міцнішим від неї.

Єдиною можливістю зігрітися для нас зі Скалкою було гріти одне одного.

Саме цим я вирішив зайнятися поки ми з нею остаточно не позамерзали.

Обійнявши сварливу бідосю, я усвідомив те, якою крихітною та тендітною дівчиною вона була.

Бісова гроза все ніяк не хотіла вщухати. Блискавки розрізали небо одна за одною.

Янка злякалась, розхвилювалась і заплакала. Я чудово розумів те, що вона зараз відчувала і всі її страхи.

Я звик бачити малу біду зухвалою, впертою і сварливою, але зараз вона  була зовсім іншою. Вразливою, зляканою, беззахисною  і дуже наляканою.

Я не міг спокійно дивитися на її сльози. Щось всередині мене стислось до болю. Мені захотілось заспокоїти і захистити цю дівчину.

В якийсь момент я нахилився і поцілував її в губи. Сам не розумів навіщо вчинив так, але зараз я хотів саме цього.

Я очікував, що Янка почне обурюватися і заліпить мені ляпаса, але, на мій подив, цього не сталося.

Дуже нерішуче і обережно, але дівчина відповіла мені.

Моє серце так шалено калатало, наче хотіло вискочити з грудей. Я вперше в житті відчував щось подібне під час поцілунку і навіть трохи розгубився.

Опанувавши себе, я спробував перевести все на жарт. Янка попросила нікому не розповідати про це, коли ми повернемось додому і я погодився.

Дрібна біда виглядала шокованою, але хоча б перестала плакати. Гроза почала трохи вщухати, але дощ продовжував йти. 

- Назаре, давай ляжемо спати... Може, я швидко засну і не буду хвилюватись про цей клятий дощ, - промовила Янка, поглянувши на мене.

- Я не проти. Відверто кажучи, я сьогодні добряче стомився, займаючись нашим укриттям, - сказав я.

На вулиці лило, як з відра і було темно. Ми з Янкою вмостились спати. Я обійняв Скалку, міцно притиснувши до себе, щоб нам обом було тепліше.

Я гладив волосся Янки, намагаючись її заспокоїти, аби вона швидше заснула.

Сон швидко зморив мене і я навіть не зчувся, коли заснув.

Вранці я прокинувся від того, що у мене затерпла рука.

Розплющивши очі, я побачив Янку, що спокійно спала, нахабно використовуючи мою руку в якості подушку.

Я вже збирався якось обережно змінити позу, щоб не розбудити дрібну бідосю, коли почув якийсь дивний шум.

Я насторожився і розхвилювався, бо за ці дні, що ми з Янкою перебували на острові, я досі не чув нічого подібного.