21 Яна

Як же мене бісив цей легковажний і несерйозний мажор. Влігся собі і спить замість того, щоб займатися чимось корисним.

Не гаючи часу, я взялася втілювати в життя свій задум. Спершу я назбирала каміння, а потім виклала з нього напис про допомогу.

Каміння у моєму розпорядженні було не так вже й багато, тому наступне слово я вирішила просто написати палицею на піску.

Щось подібне я колись бачила в одному із фільмів по телевізору. Але в кіно це виглядало значно легше, ніж було в реальності.

Я вже майже закінчувала з цим, коли нарешті прокинувся той ледачий і безтолковий йолоп.

Побачивши, що Назар Гордієнко почав робити якусь розмінку, я важко зітхнула і закотила очі аж під лоба.

Коли мажорик, взявши пляшки, поплентався до водоспаду, я вже майже дописувала останню літеру.

Я дуже стомилась, але була задоволена своєю роботою, і сподівалась на те, що мої написи були достатньо великими і помітними.

Сівши перепочивати, я відчула голод і спрагу.

Зараз я б не відмовилася від великої порції крабогово м'яса, але ні крабів, ні вогнища, щоб їх готувати, у нас не було.

Тут я була майже безсила. Теоретично я, звісно, теж могла впіймати якогось краба, але щоб розвести вогонь я точно не мала ні сил, ні навиків.

Але все це міг зробити Назар Гордієнко. Спілкуючись з тим йолопом, я вже встигла помітити те, що він ненавидів, коли від нього щось вимагали або до чогось змушували,  і на зло нічого не робив.

Тому я вирішила змінити до нього підхід. Просто треба бути хитрішою і трохи йому полестити.

Я була впевнена в тому, що цей самозакоханий мажорик дуже любив, коли його хвалили і саме цією його слабкістю вирішила скористатись.

Піднявшись на ноги, я трохи розім'яла спину, понахилявшись в різні боки і пішла за бананами.

Далі я сходила до водоспаду, де, як змогла, привела себе до ладу і прихопивши наш з Назаром перекус, поспішила у табір.

Помітивши, що Гордієнко вже намагався добути вогонь, я зраділа. 

Але те, що він виглядав якимось злим і невдоволеним не дуже мені сподобалось.

Щоб підбадьорити мажорика, аби він не закинув, до біса, таку важливу справу, я пригостила його бананами і навіть похвалила.

Брехала я, звісно, нещадно. Дивно, що у мене ще язик після всього того, що я сказала, не відвалився.

Але що мені було робити? Відчайдушні часи вимагали відчайдушних дій.

Почувши мої слова, Назар Гордієнко витріщився на мене так, наче вперше бачив.

- Скалка, ти що головою об пальму десь гепнулась? Чи тобі сонце голову напекло? - Поцікавився цей паскудний бовдур, чим жахливо мене вибісив.

От хвали такого придурка після цього. Який же він нестерпний гад!

Я так старалась, лестила йому, наступивши на власні гордість і принциповість, в він...

Мажор невдячний! Клятий бовдур! Бісів телепень!