14 Назар

За допомогою палички я перевертав наших крабів, щоб вони всюди  рівномірно пропеклися.

Янка досі невдоволено бурчала і сердито зиркала на мене, але вже не так агресивно.

- Ну що, Скалко, будемо їсти? - Поцікавився  я у дрібного нещастя.

- Назаре, ти думаєш, що вони вже встигли приготуватись? - Запитала Янка, уважно розглядаючи крабів.

- Я думаю, що так, - сказавши це, я дістав із жару крабів і поклав їх на камінець холонути.

- Це так дивно ... Я на екзотичному, безлюдному острові зараз буду їсти краба, якого щойно готували на вогнищі, - промовила Скалка, дивлячись на море.

- Янко, ти забулась про те, що не сама тут? Ми на екзотичному, безлюдному острові зараз будемо їсти краба, - сміючись, сказав я.

- Трясця! Гордієнко, от навіщо ти це бовкнув? Такий чудовий момент зіпсував, - знову почала обурюватись Янка. 

Що за біда сварлива? Постійно всім не задоволена і увесь час бурчить.

Знайшовши підходящий камінець, я стукнув по одному із крабів, щоб почистити його. 

Він ще був трохи гарячим, але сил чекати  у мене більше не було.

Обережно діставши крабове м'ясо, я віддав його Яні.

- Ну як? - Поцікавився я, коли Скалка кинула один із шматочків в рот.

- Дуже смачно, - задоволено відповіла Скалка, беручи собі ще шматочок.

У мене вже мало слина не потекла поки я діставав м'ясо із свого краба, тому я відразу кидав його до рота.

- Мммм.... Смакота ... - Промовив я, посміхнувшись.

- Назаре, а м'яса в крабах значно менше, ніж я очікувала, - важко зітхнувши, сказала Скалка.

- Я теж думав, що його буде більше...

- Можеш ще наловити крабів? - Запитала Янка, коли я віддав їй нову порцію крабового м'яса.

- Думаю, що зможу ... Зараз тільки спершу скупаюсь. О! Мало не забув. Яно, ми маємо постійно слідкувати за тим, щоб вогонь не згас. Тобто потрібно збирати гілки, кору з дерев, мох і суху траву і періодично підкидати їх у вогнище.

- Точно! Вогонь - це дуже важливо.  Треба зробити запас всього цього, щоб і вночі підкидати, аби він не згас, - серйозно сказала Скалка, доїдаючи свого краба.

- Скалка, підеш зі мною купатись в морі? - Запитав я у малої бідосі.

- Піду... Тільки не відпливай далеко від берега. Не вистачало ще, щоб тебе якась акула зжерла.

- Це так мило, Скалка... Ти за мене хвилюєшся, - сміючись, сказав я, знімаючи сорочку.

- Треба ти мені, як корові сідло. Я хвилююсь про те, що якщо тебе не стане, то я залишусь без крабів, - видало це нещастя.

- Яка ж ти корислива дівчина, - промовив я і завис, роздивляючись фігуру Скалки, що тільки що зняла свій сарафан.

- Ти чого витріщився, бовдуре безсоромний?!  Відвернись негайно! - Обурилась Янка, намагаючись прикритися сарафаном.

- Ти голову на сонці напекла, дурепо? Ти ж в купальнику зараз. Чого верещиш, як ненормальна?

- І що з того?! Я не хочу, щоб такий йолоп, як ти на мене витріщався!

- Було б там на що витріщатись... Та там і глянути немає на що!

- Чого це немає?! - Ображено поцікавилась Скалка.

- Бо у тебе немає... кокосів. Ти ж пласка, наче дошка, - сміючись, відповів я.

- Що ти сказав, йолопе?! Ти ... ти - козляра безсоромний! Носоріг косоокий! Єдині кокоси, які ти зможеш побачити, це ті, що на пальмі! І то не скоро, бо вони тут, здається, не ростуть! - Верещала розлючена Скалка, розмахуючи руками.

Сміючись, я побіг до моря, а вслід мені полетів камінець.