13 Яна

Нарвавши бананів, я пішла до нашого з Назаром табору.

Я вже встигла і перекусити, і трохи погуляти берегом, а того йолопа Гордієнка досі не було.

Де цього бісового мажорика чорти носять?  Нічогісінько не може нормально зробити!

Треба було всього лише прогнати ту гадську зміюку і все. А його досі не було видно.

В мою мудру голову почали лізти різні дурні думки про те, що з Назаром Гордієнком могло трапитись щось погане.

Я навіть боялась подумати про те, що його могла вкусити отруйна змія.

Від страху і хвилювання мене кинуло в жар і серце закалатало, як навіжене.

Не те, щоб я дуже вже переймалась через того нахабного і зухвалого мажорика, просто боялась залишитись на цьому клятому острові зовсім сама.

Хоча, якщо вже зовсім чесно, то я все ж  трішечки хвилювалась за того бовдура.

Вилаявшись, я вже навіть зібралася йти на пошуки Назара, коли помітила того йолопа на горизонті.

Я видихнула з полегшенням, але посмішку стримала. Не вистачало ще, щоб мажорик подумав про те, що я з нетерпінням чекала на нього і хвилювалась.

Однією рукою він притискав до себе ті пластикові пляшки, що я кинула, коли втікала від змії, а в іншій ніс щось загорнуте в пальмове листя.

- Скалко, нам пощастило! Я зміг вполювати крабів, - посміхаючись на всі тридцять два зуби, заявив Гордієнко.

- Краби - це, звісно, добре... Але як ми їх приготуємо? У нас немає ні вогнища, ні посуду, - важко зітхнувши, промовила я.

- Зараз щось спробуємо вигадати,  - сказавши це, Назар Гордієнко обережно поклав на пісок все, що приніс і взяв один із бананів.

Перекусивши, мажорик знову взявся за те, щоб якось добути вогонь для нашого вогнища.

Дивлячись, як він безрезультатно морочився з цим, я дуже хотіла вставити якийсь свій коментар, але вирішила цього не робити.

Я бачила, що мажорик, і справді, дуже старався, докладаючи максимум зусиль, аби добути нам вогонь, тому вирішила не дратувати його зайвий раз.

Наступної миті з'явилося кілька іскорок, в тоді загорівся крихітний вогник.

Я шоковано витріщалась на це, бо була стовідсотково впевнена в тому, що у Гордієнка нічогісінько не вийде, тому що вважала його криворуким.

Оце так він мене здивував. Може, не такий вже цей мажорик і безнадійний, як я спершу про нього думала.

- Капець! Назаре! Ти зробив це! - Вражено промовила я, дивлячись на те, як вогонь розгорається все більше і більше.

- Невже ти зовсім не вірила у мої здібності, Яно? - Самовпевнено посміхнувшись, поцікавився Гордієнко.

- Відверто кажучи, я не вірила у те, що тобі це вдасться зробити, але ти мене здивував.

- Дивуватись і хвалити мене будеш трохи згодом. А зараз давай назбираємо гілочок, кори з дерев, моху і сухої трави, щоб нам було чим підтримувати вогонь.

Я хотіла сказати тому зухвалому телепню, щоб він не задавався, але вирішила, що зараз, і справді, значно важливіше знайти все для вогнища.

Трохи згодом Назар поклав крабів у жар, щоб хоч якось спробувати їх приготувати.

- Ми так колись картоплю пекли, коли я була на літніх канікулах в селі у бабусі, - сказала я, спостерігаючи за діями хлопця.

- Ми теж. І ще смажили сало, настромивши його на палички, - посміхнувшись, сказав Гордієнко.

- Капець ... Ніколи б не подумала, що ти міг смажити на вогнищі сало і пекти картоплю, - здивовано промовила я.

- У мене теж є бабця в селі, до якої мене відвозили батьки на літніх канікулах, - відповів Назар.

- Хоч би ці краби пропеклися. Я хвилююсь про те, щоб вони не залишилися сирими всередині, - сказала я, мріючи швидше вже  спробувати те крабове м'ясо.

- Незабаром ми про це дізнаємось. Скалко, витри слину, бо у тебе вже ціла калюжа натекла, - сміючись, ляпнув цей капосний гад.

- Яка ще калюжа?! Що ти верзеш, йолопе?!  - Обурилась я, сердито зиркнувши на цього язикатого мажора.

Що я там думала про те, що цей бабуїн хвостатий не такий вже й безнадійний? Дурниці це все! І паскудний мажорик щойно це довів.