12 Назар

Я прокинувся від якихось криків і не відразу зрозумів, де я знаходився і що відбувалось.

Почувши, що Скалка щось верещала про змію, я різко підскочив на ноги і почав перелякано роззиратись довкола.

Я навіть думати не хотів про те, що когось з нас могла вкусити якась отруйна змія, бо у нас нічого не було на цей випадок.

Коли з'ясувалось, що та змія знаходиться десь далеко, я видихнув з полегшенням і трохи заспокоївся.

Хоча, цей спокій тривав лічені секунди, бо паскудна Скалка почала вимагати, щоб я брав палицю і йшов гонити ту змію, яка цілком могла їй і привидітися.

Після того, як ми з цією ненормальною дурепою сварилися близько двадцяти хвилин, я не витримав і здався.

Я вже був ладен не те, що якусь змію палкою ганяти, а цілого крокодила, аби тільки ця навіжена замовкла і перестала горланити на весь острів.

- Де ти її бачила, Янко? - Роздратовано поцікавився я, коли ми з нею пішли на пошуки.

- Он там в камінцях, - злякано відповіла Скалка, вказуючи мені рукою напрямок.

Я не знав того, чи була там якась змія, але все ж вирішив, про всяк випадок, поводитись обережніше.

- Аааа! Он вона! Он та бісова зміюка! Я бачу її хвіст! - Заверещала Скалка, тикаючи пальцем на камені.

Уважно подивившись туди, куди вказала Скалка, я побачив досить велику ящірку з довгим хвостом.

Схоже, що саме її хвіст Янка і прийняла за змію. От, дурепа... Дарма стільки крику підняла і витріпала мені нерви.

О! Треба провчити цю малу заразу...

- Янка! Дивись під ноги! Там змія! - Крикнув я, вдаючи переляк.

- Аааа! Де?! - Заверещала Скалка, роззираючись довкола себе.

- Он вона! Он! Прямо біля тебе! - Відповів я, вказуючи пальцем їй під ноги.

- Йой! Я боюся! - З криками Скалка знову вистрибнула на мене і міцно обійняла руками за шию, а ногами - за талію.

- Янко, як ти хочеш, щоб я ганяв ту змію, коли ти так у мене вчепилась? - Поцікавився я, піднявши брову.

- Забери мене звідси, Назаре! Я повернуся в табір, а ти прийдеш сюди і проженеш змію, - промовила Янка, тримаючись за мене, наче кліщ.

- Добре... Я займусь цією зміюкою, а ти тим часом підеш і нарвеш нам бананів, - сказав я,  несучи на руках це перелякане нещастя.

- Гаразд. Можеш вже мене відпустити, Назаре. Ми досить далеко відійшли від того місця. О! Он як раз і бананова пальма - промовила Скалка. 

Щойно я відпустив Янку, вона поспішила за  бананами, а я поплентався до тих камінців, де вона ніби бачила змію.

Трохи відпочину від цієї біди і пошукаю крабів. Може, мені з ними пощастить.

Я нагадав собі про те, що треба буде на зворотньому шляху підібрати пляшки з водою, які Скалка кинула, коли втікала.

Мені пощастило впіймати чотирьох крабів. Щоб вони не порозбігались, я по черзі добряче стукнув кожного з них камінцем.

Тепер треба постаратись, щоб якось розпалити вогнище, бо їсти одні банани кілька днів мені зовсім не хотілось.