11 Яна

Вмостившись поряд з Назаром, я відразу відчула, що мені стало значно тепліше і затишніше.

Непокоїло мене тільки те, що тепер цей пихатий бовдур тішиться тому, що я здалася і сама попросилася спати біля нього.

Згадавши його самовдоволено пику, я важко зітхнула і подумки вилаялась.

Мабуть через пережитих стрес і втому, я дуже швидко заснула.

Прокинувшись вранці, я не відразу зрозуміла, де знаходжусь. Першим, що я побачила, було обличчя Назара.

Добре, що я вчасно одумалась і не заверещала. Бо тоді б цей бісів мажор точно прокинувся б і побачив, що я не тільки безсоромно поклала свою бідолашну  голову йому на груди, а ще й нахабно закинула на нього ногу.

Намагаючись не шуміти, я обережно прибрала свою ногу з Назара і встала.

Потрібно було вмитися і хоч якось привести себе до ладу. Я добре пам'ятала, де знаходився той водоспад, який ми з мажориком вчора знайшли і вирішила сходити туди, щоб вмитися і набрати нам води.

Взявши дві пластикові пляшки, які десь примудрився роздобути Назар, я попленталася до водоспаду. На щастя, він знаходився не так вже й далеко.

Погода була чудова, світило сонечко, довкола було дуже гарно, тому настрій у мене почав трохи підніматись.

Вчора ми з Назаром не бачили на цьому острові нічого страшнішого за краба та і той втік, тому сьогодні я майже не боялась.

Мабуть всі мої страхи залишилися вночі, коли я боялася кожного звуку.

До водоспаду я дійшла без пригод. Я на мить зупинилась, щоб помилуватись тим, яке тут красиве і мальовниче місце, а потім пішла напитись води.

Все навколо мене нагадувало кадри із фільму, але на жаль це був не фільм, в жорстока реальність.

Спершу я набрала дві пластикові пляшки води, в тоді вже привела себе до ладу.

 Обидві пляшки були без кришечок і досить пом'яті, тому одна з них взагалі не хотіла нормально стояти.

Прихопивши воду, я поспішила до нашого з Гордієнком табору, якщо те місце, звісно, можна було так назвати.

Не встигла я і пів дороги пройти, як помітила щось дивне неподалік від мене.

Я точно побачила, як між камінцями мелькнув зміїний хвіст і з переляку заверещала.

Я так злякакалась, що кинула на пісок пляшки з водою і з криками прожогом помчала до нашого табору.

- Аааа! Назаре! Там змія! Величезна! Бігом бери якусь палицю і йди її прожени! Я дуже боюся змій! 

- Що?! Яка ще змія?! Де?! - Почав допитуватись ще зовсім сонний мажорик, миттю підскочивши на ноги і озираючись довкола.

- Там змія! У тих камінцях! - Захекавшись від швидкого бігу, відповіла я, вказуючи йому напрямок рукою.

- Трясця! Скалко, у мене через тебе мало серце не зупинилось! Чого ти верещиш, наче навіжена, якщо та змія так далеко від нас?! - Невдоволено поцікавився пришелепкуватий мажор.

- Так вона може і сюди приповзти! - Обурилась я.

- От якщо приповзе, то тоді і будеш так верещати! - Видав цей йолоп безголовий.

Але я вирішила не сваритись з Гордієнком, бо хоч він і бовдур, але якогось іншого хлопця, щоб допомогти мені, тут не було.

- Назаре, бери палицю і пішли гонити ту змію, - промовила я, взявши руки в боки.

- Здалася мені та змія. Раз вона нас не зачіпає, то не треба до неї лізти.

- Але ж я там залишила наші пляшки з водою...

- Дідько! Яно, ти - це точно, наче скалка в одному місці! Чого тобі вранці не спалося? Крім того, чому ти сама десь вешталася? Ми ще не знаємо точно, хто тут може водитись і на скільки це небезпечно.

- От я тобі і кажу, що на острові водяться змії і потрібно їх відігнати від нашого табору! 

- Як же ти мене вже дістала!

- Я ще й не намагалась цього робити!