10 Назар

Намагаючись зігрітися, я подумки лаявся в три поверхи і злився.

Ну, чому я примудрився застрягнути на цьому бісовому острові саме з цією пришелепкуватою Скалкою?!

А не з якоюсь нормальною, милою красунею типу Маринки чи Люди?

Тоді мені точно зараз було б значно тепліше, комфортніше і навіть веселіше...

Поки я переймався через все це і думав, чим міг би займатись в цей час, якби не опинився на бісовому острові в компанії однієї нестерпної особи, ця сама особа почала верещати так, що я аж підскочив на місці.

- Ти чого кричиш? - Схвильовано запитав я,  піднявшись на ноги.

- Там, там ... Щось було... Мені так здалося... - Злякано і водночас розгублено проблеяла Скалка, шморгаючи носом.

От, нещастя крикливе! Здалося їй! У мене мало вуха не позакладало від її вереску, а їй всього лише щось там здалося.

Підійшовши до Янки і оглянувши місце, на яке вона вказала,  я нічого там не знайшов.

- Тут нічого немає. Тобі просто щось здалося, Яно, - сказав я.

 - Можливо... Вибач, що здійняла галас, - промовила Янка.

Я навіть здивувався, почувши від Скалки вибачення.

- Та все нормально... Я розумію, що ти не звикла спати на вулиці, тому злякалась.

- Назаре... А можна я буду спати поруч з тобою? - Невпевнено запитала Скалка.

Схоже, що вона, і справді, дуже злякалась, раз вирішила попросити  мене про те, що раніше її так обурювало.

- Цікаво, з якої це радості? Коли я запропонував тобі це, то ти почала лютувати і обзивати мене, - промовив я, склавши руки на грудях.

- Я... Я помилялась... Я ж не думала, що вночі буде так страшно і холодно, - важко зітхнувши, жалібно промовила Янка.

- Ну, я навіть не знаю... - сказав я, вдаючи, що задумався.

- Назаре, ти ж такий добрий, сильний... І не залишиш дівчину в біді, - видала хитра Скалка.

- Цікаво, з яких це пір я став таким " добрим і сильним" ? Ще не так давно ти називала мене криворуким бовдуром чи якось так, - посміхнувшись, поцікавився я.

- То я просто була в шоці від всієї цієї ситуації. У мене стрес і паніка... - Почала виправдовуватись Янка.

- Враховуючи нашу непросту ситуацію, я таки вибачу тобі, Скалко. Тільки не думай хропіти.

- Я взагалі не хроплю, прид... Тобто я не хроплю, Назаре, - відповіла Скалка, ледь стримавшись, щоб не обізвати мене "придурком".

От, паскудне дівчисько! Як тільки я їй треба, то вона починає підлещуватися, але все одно вважає мене йолопом.

- Ну, якщо не хропеш, то пішли вже спати, бо я сьогодні добряче стомився.

Почувши мої слова,  Скалка встала на ноги і поспішила на моє спальне місце.

Дивлячись на цю сварливу і нестерпну бідосю, я не зміг стримати посмішку.

Я вже уявляв собі те, як буду насміхатись зі Скалки, згадуючи про цей момент, коли ми з нею повернемось додому.

Ця думка добряче підняла мені настрій.