7 Яна

Те, що Назар знайшов нам воду для пиття хоч трохи мене заспокоїло.

Бо без води людина могла прожити значно менше, ніж без їжі.

- О! Назаре! Поглянь! Там банани! Це так класно. Я дуже їх люблю, - радісно сказала я, вказавши мажорику на свою знахідку.

Вони так дивно виглядали, коли росли на пальмі, що я мимоволі посміхнулась.

- Чудово! - Сказав Назар і зірвавши чотири банани, два з них віддав мені.

- Дякую, - промовила я, відразу трохи повеселівши.

- Смачні. Значно кращі, ніж в супермаркеті, - посміхнувшись, сказав Назар, - доїдаючи свої банани.

- Ага, - погодилась я, бо це, і справді, було так.

- Яно, давай відразу візьмемо тут листя з пальми, щоб облаштувати якось нам місце для ночлігу.

- Давай спробуємо... - Нерішуче погодилась я, поглянувши на пальму.

Вона хоч була зовсім невисокою, але я не знала, чи зможу дотягтись і зірвати з неї хоча б один із тих великих листків.

Поки я думала і вагалась, Назар вже почав діяти і у нього все, на диво, добре вдавалось.

Через деякий час Назар вирішив, що пальмового листя на сьогодні з нас вистачить.

Мажорик взяв великі листки, а я прихопила із собою трохи бананів, щоб потім нам було чим перекусити. 

- Назаре, як думаєш, наші батьки вже помітили те, що ми з тобою зникли? - Зітхнувши, запитала я поки ми з ним йшли до того місця на березі, де раніше нас висадили з катера.

- Думаю, що так... Батько звик все контролювати, тому не міг залишити без уваги моє зникнення...

- Моя мама теж звикла тримати все під контролем.

- Можу собі уявити, як вони зараз хвилюються за нас, - важко зітхнувши, сказав Назар.

- Я теж...  - промовила я, закусивши нижню губу, аби знову не розплакатись.

Якби мені хтось сказав, що я, Яна Скалка, опинюсь на екзотичному, безлюдному острові в компанії мажора, то я б, не задумуючись, розсміялась йому в обличчя і покрутила б пальцем біля скроні, але це якимось дивним чином сталося.

Мені досі здавалося, що все це лише поганий сон і варто мені розплющити очі, як все зникне.

Але скільки б я не кліпала очима і не терла б їх, нічого не змінювалося.

- Думаю, що  сьогодні ми з тобою можемо розміститись тут... А завтра подивимось, чи знайдеться якесь краще і затишніше місце, - сказавши це, Назар поклав свою ношу на пісок.

- Що значить " ми з тобою можемо розміститись тут"?! Я не збираюсь спати разом з тобою, бовдуре! - Обурилась я, почувши слова мажорика.

Це ж треба було таке вигадати, що я спатиму поряд з якимось безсоромним ловеласом?!

Ага! Зараз! То не я вже побігла так, що аж волосся назад?!

- Ти що собі навигадувала, дурепо?! Я мав на увазі просто спати поруч, щоб було тепліше і безпечніше. Щоб ти знала, Скалко, то такі істеричні злюки, як ти, мене абсолютно не приваблюють! - Відповів цей самовпевнений козляра.

- Можна подумати, що мене приваблюють такі самозакохані і нахабні придурки,  як ти, Гордієнко! Та я навіть в твій бік дивитись не хочу! А тепер облаштуй мені окреме місце для сну!

- Зараз! Біжу і спотикаюсь! Хочеш собі окреме місце, то сама і облаштовує його! - сердито відповів мені мажорик і повернувся спиною.

От, падлюка безсердечна! Гад паскудний! Козляра пришелепкуватий!

А я візьму і сама все зроблю! Я вже точно не дурніша від цього бовдура. 

Впевнена, що у мене навіть вийде краще, ніж у нього.