6 Назар

Я намагався заспокоїтись і уважно роздивитись все довкола. Побачивши пальмове листя, я зрадів, бо ним можна було накрити ту подобу намету, що я планував якось збудувати.

Хоч тут і було тепло, але траплялись дощі, від яких треба було десь заховатись.

Плануючи свої подальші дії, я трохи заспокоївся, запевнивши себе в то кілька днів ми з Янкою точно зможемо тут протриматись.

Неочікувано до моїх вух долетів якийсь знайомий звук. Я був впевнений у тому, що колись вже чув щось подібне, але не міг відразу пригадати того, що саме це було.

Зупинившись, я хотів прислухатись уважніше, але мені завадила Скалка. 

Ця роззява примудрилася перечепитися на  рівному місці. Добре, що я вчасно встиг її спіймати. Ще тільки якихось травм нам тут не вистачало.

Прислухавшись знову, я нарешті зрозумів, що то був за звук і так зрадів, що підхопив на руки дрібну, сварливу заразу і почав її кружляти.

- Що ти робиш, йолопе! Пусти мене негайно, Назаре! - Сердито верещала Янка.

- Вибач, Скалко, я просто зрадів, коли дещо зрозумів, - промовив я, ставлячи її на ноги.

- І що ж ти таке зрозумів? - З підозрою запитала у мене дівчина.

- Ходімо швидше, Яно. Я тобі краще все покажу, - сказав я і взявши її за руку, повів у тому напрямку, звідки я чув знайомий шум.

- Назаре, не біжи так! Не у всіх такі довгі ножиська, як у тебе, - знову почала бурчати Скалка.

Ця біда точно, наче бісова скалка в одному місці. Важко зітхнувши, я почав йти повільніше, аби ця коротунка за мною встигала.

- Ось, Янко, поглянь, яка краса! - Радісно промовив я, показуючи рукою Скалці на невеликий водоспад, до якого ми щойно вийшли.

- Так, і справді, гарно... Це ти його шум почув?

- Так. Якось ми із моїм старим десь відпочивали в там був водоспад. Мені він дуже сподобався і я запам'ятав його шум, - відповів я.

Присівши, я зачерпнув рукою воду і спробував її на смак. На наше з Янкою щастя, вона виявилась прісною.

Хоч пити тепер у нас було що і це вже добряче мене підбадьорило. Напившись вдосталь води, я видихнув з полегшенням.

- Назаре, в як ми будемо кип'ятити цю воду? Ось так пити її небезпечно, - промовила Скалка і у мене відразу сіпнулося око.

- Не все відразу, Яно. Давай знищувати за раз по одному дракону, тобто діяти поступово, - намагаючись не психувати, терпляче відповів я.

 - Добре... Тоді, що будемо робити далі?

- Далі нам треба хоч якось облаштувати місце для ночівлі, знайти якусь їжу і пройтися вздовж берега у пошуках чогось корисного зі всього того, що туди винесло море, - відповів я.

- Але ж там тільки якесь сміття валяється, - надувши губи, промовила Скалка.

- От саме серед цього сміття ми і будемо шукати, - " порадував" я її, посміхнувшись.

У відповідь мала біда лише важко зітхнула і мовчки пішла слідом за мною.