4 Назар

- Аааа! Назаре! По моїй нозі щось повзало! - Злякано верещала Янка, міцно тримаючись за мене.

- Заспокойся, Скалко! І не верещи так. Я мало не оглох через тебе. Це був звичайний краб. Подивись сама, якщо не віриш мені.

- К... Краб? - Розгублено перепитала дрібна,  але дуже криклива боягузка.

- Так, краб. До речі, добре, що ми його побачили. Тепер будемо знати, що тут можна наловити крабів і приготувати їх, щоб з'їсти, - промовив я, знімаючи із себе Янку і ставлячи її на ноги.

- Як ми приготуємо тих крабів, Назаре? У нас навіть вогню і казанка немає, - важко зітхнувши, промовила Янка.

- Були б краби, а там ми щось вигадаємо. Минулого року я добряче начворив і мій старий в якості покарання, відправив мене в табір, де нас вчили виживати в дикій природі. Там я провів ціле літо. Спершу думав, що зійду з розуму, але поступово звик. Ніколи не думав, що це колись стане мені в нагоді. 

- Ти вчився виживати на острові? - поцікавилась Янка, уважно на мене дивлячись.

- Ні, я вчився виживати в лісі, - відповів я, посміхнувшись.

- Тоді я не знаю, чи це нам якось допоможе.

- Дещо я все одно знаю і вмію, Яно. Так що не все так погано, - спробував я заспокоїти Скалку, аби вона знову не влаштувала істерику.

- Щось я в цьому дуже сумніваюсь, - заявила ця дрібна капосниця, задерши свого кирпатого носа.

- Чого це? - Поцікавився я, підійнявши брову.

- Бо я чудово знаю про те, що ти криворукий і безтолковий мажорик! - впевнено заявило це паскудне дівчисько.

- Як ти можеш щось про мене знати, біда плаксива? - Невдоволено поцікавився я, склавши руки на грудях.

- Та що там знати?! Всі ви, золотенькі дітки, однакові! Самі по собі ні на що не здатні... Порожнє місце і нуль без палички! Нічого не варті без батьківських грошей! - видало це мале нещастя, невдоволено розмахуючи руками.

- Не треба узагальнювати, Яно! Ти нічогісінько про мене не знаєш! Ти далі своїх книг взагалі нічого не бачиш! - Почав психувати я.

- Книги - для розумних, тому такий йолоп, як ти, Назаре, ними не цікавиться, - сердито промовила Скалка, взявши руки в боки.

Це повний капець! Ну, чому я залишився на цьому безлюдному острові саме з цією істеричною, крикливою дурепою?!

Треба заспокоїтись і якось вгамувати цю ненормальну. 

Нам необхідно знайти воду, розвести вогонь, знайти їжу, облаштувати місце для ночівлі.

А якщо ми будемо ось так сваритися, то нічого з цього не встигнемо зробити до темряви.

- Послухай, Яно, у нас зараз багато невідкладних справ і мало часу. Давай спершу, хоч щось зробимо, в тоді вже будемо сваритися, - терпляче сказав я, серйозно поглянувши на цю паскудну бідосю.

- Добре... Давай. Покажи, що ти там вмієш, розумнику! 

Я ледь стримався, щоб нічого не відповісти  для Скалки.

Важко зітхнувши, я пішов далі, думаючи про те, що наступні кілька днів точно будуть найважчими і найгіршими в моєму житті.