3 Яна

Дивлячись на те, як туристичний лайнер з кожною хвилиною віддалявся, я ледь стримувала сльози.

Від усвідомлення того, що моя мама залишилась там, а я знаходжусь на дикому і безлюдному острові в компанії Назара Гордієнка, мені хотілося вити вовком і битися головою об найближчу пальму.

От як?! Як таке могло статися?! Може, все це лише жахливий сон, який зникне, щойно я розплющу очі?

Про всяк випадок я кілька разів покліпала очима і навіть потерла їх руками, але ні острів, ні цей капосний і нестерпний мажор нікуди не зникли.

- Гордієнко! Я тебе ненавиджу! - Промовила я, і не стримавшись, розплакалась.

- А чого це саме мене? - Поцікавився цей гадський паразит.

- А кого ще? Тут окрім нас з тобою більше нікого немає!

- Якщо тобі від цього стане легше, то ненавидь мене стільки, скільки тобі влізе, - відповів мажор, роззираючись довкола.

Поглянувши на цього нестерпного козляру, я розревілась ще дужче, бо мені стало дуже себе шкода.

- Як думаєш, коли за нами повернуться? - Запитала я, трохи заспокоївшись.

- Не хочу тебе розчаровувати, Яно, але боюсь, що за нами не повернуться...

- Чому?! - Шоковано запитала я.

- Тому що у туристичного лайнера є свій графік і маршрут та три тисячі пасажирів на борту. Коли батьки помітять нашу відсутність, повідомлять про це і здіймуть шум, тоді на наші пошуки відправлять якихось рятівників, але це станеться не відразу. На організацію пошуків і підготовку пошукової групи потрібен час. Тому я думаю, що кілька днів, як мінімум, нам з тобою доведеться прожити на цьому острові, - терпляче відповів мені мажорик.

- Що?! " Кілька днів, як мінімум"?! Тоді нам капець! У нас нічогісінько нема! Ні їжі, ні води, ні вогню! - Заголосила я, закривши обличчя руками.

- Скалка, припини ревіти. Ми ж не знаємо, які тут тварини водяться. Не вистачало ще, щоб твої крики почув якийсь хижак, - промовив Назар, поглянувши на мене.

- Та нехай мене краще якийсь хижак з'їсть, хоч мучитись тут з тобою не буду, - сердито відповіла я, але голосити все ж перестала.

Не вистачало ще, щоб якийсь дикий звір, і справді, сюди припхався.

- Перш за все я пропоную нам оглянути острів і пошукати, чи є тут прісна вода,  - промовив Назар Гордієнко.

Хоч я і вважала Назара повним йолопом, у якого руки росли прямісінько із дупи, але зараз я заперечувати не стала, бо була цілком з ним згодна. Бо без прісної води, ми тут не протримаємося і кількох днів.

- Ходімо, нещастя плаксиве, - сказав Назар, подаючи мені руку.

- Сам ти - нещастя! - Невдоволено відповіла я, проігнорувавши його руку.

Нехай котиться до біса, йолоп!

Назар йшов попереду і уважно роздивлявся довкола. Я пленталась слідом за ним і теж роздивлялась, поки не відчула, що до моєї ноги щось доторкнулось.

- Аааа! - Злякано заверещала я і вистрибнула на Назара, охопивши його ногами.

- Скалка, якщо ти так намагаєшся мене спокусити, то спосіб так собі... Але враховуючи те, що на острові інших дівчат немає, у тебе є шанс, - видав цей пихатий мажор.