1 Яна

Хто б знав, як жахливо мене бісив син маминого боса. Цей нахабний і самозакоханий мажор вважав себе мало не центром Всесвіту, бо його батько був багатим і впливовим бізнесменом.

- Скалка! Принеси мені холодного апельсинового соку, - сказав цей йолоп, розлігшись на сусідньому лежаку.

- Йди до біса, Назаре! - відповіла я, скрегочучи зубами від злості, і намагаючись далі читати свою книгу.

- Невже ти забулась про те, що твоя мамця працює на мого батька? Тільки завдяки йому ви з нею потрапили у цей круїз.

- Твоєму батьку я вже подякувала за це, а на тебе моя вдячність не розповсюджується, - відповіла я, ледь стримуючись, щоб не стукнути цього одуда євразійського книгою по його дурній голові.

- Яка ж ти злюка, Янка... Тому тебе і хлопці не люблять. Кому таке нещастя треба? - Видав цей гібон блохастий.

- Можна подумати, що тебе хтось любить...

- Щоб ти знала, Скалко, за мною дівчата табунами бігають, - нахабно посміхнувшись, промовив Назар.

- Вони бігають не за тобою, а за грошима твого батька, - відповіла я, закотивши очі.

Назар збирався щось мені відповісти, але йому завадила якась білявка з пишними формами і яскравим макіяжем.

- Назарику, а я тебе скрізь шукала, - промовила вона, сідаючи біля нього на лежак.

- Тобі пощастило, Маринко. Ти мене знайшла, - сміючись, промовив цей блазень і підморгнув мені.

Я більше не хотіла дивитись на цю солодку парочку, тому заховала книгу в сумку і пішла трохи погуляти на відкритій палубі та насолодитись сонцем і морським повітрям.

Трохи погулявши, я пішла в концертну залу, де зовсім скоро мав виступати мій улюблений співак.

Перебуваючи на цьому прекрасному лайнері, я почувалась справжньою голлівудською зіркою або головною героїнею якогось фільму про багачів.

Чого тут тільки не було... Ресторани, бари, театр, концертна зала, магазини, басейни, відкриті палуби, спортзал, джакузі і нічні бари під відкритим небом. Все це вражало і викликало справжній захват.

Зайнявши місце, я затамувала подих, чекаючи на появу співака, пісні якого дуже любила.

- О! Скалка! І ти тут? - почувся голос бісячого мажорика.

Ну, як так?! На цьому лайнері три тисячі пасажирів і чотирнадцять палуб, а я куди не піду, то всюди зустріну Годієнка. Це наче прокляття якесь.

Трохи повагавшись, я вирішила не відповідати Назару. Я подумала, що цей бовдур побачить, що я на нього не реагую і перестане мене діставати.

Але де там... Назар разом зі своєю тупою подружкою всілися поряд зі мною.

Мовчи, Яно! Мовчи! Не зважай на цього нахабу безголового, бо тільки гірше буде.

- Скалко, ти чого мовчиш? Язик проковтнула? Чи у тебе мову відібрало від щастя, що такий хлопець, як я, сів біля тебе?

Ну, все! Тримайте мене семеро! Я зараз цього телепня паскудного порву, як Тузик грілку!

Я вже навіть повітря в груди набрала побільше, щоб розповісти цьому півню общипаному все, що про нього думала, але на сцені з'явився мій улюблений співак.

Задивившись на нього, я забулась про існування Гордієнка, але ненадовго.

- Фу, Янка! Ти б хоч рота закрила, бо вже он слина на підлогу капає, - сказав цей придурок, сміючись.

- Назаре, йди на хутір і злови там метелика! - порадила я, розлючено поглянувши на нього.

У відповідь почувся лише його сміх. От, бовдур! Ідіот нещасний! Як тільки можна бути таким нестерпним придурком?!

- Скалко, ти тільки не кажи, що тобі подобається ця жалюгідна подоба на хлопця, що виє якісь сопливі пісеньки, - нахилившись до мого вуха, промовив  Назар.

- Гордієнко, я тебе приб'ю. От тільки закінчиться концерт, так відразу і приб'ю та викинув в море, - сердито промовила я.

- Чекаю, не дочекаюсь, - відповів Назар, посміхнувшись.

На моє щастя, далі мажорик переключився на свою подружку і залишив мене у спокої. 

Після концерту я пішла у ресторан, де на мене вже чекала мама, щоб разом повечеряти.

Повечерявши, ми з мамою пішли до себе в каюту. Я навіть спати лягла раніше, бо вранці для всіх бажаючих влаштовували екскурсію на один із невеликих безлюдних островів, на яку я дуже хотіла потрапити.

Коли ще в своєму житті я побачу справжній безлюдний острів?

О! Точно! Треба буде побільше фото наробити.

З такими думками я і не помітила, як заснула. Вранці після сніданку я поспішила на екскурсію, в моя мама - у салон краси, бо безлюдний острів її зовсім не зацікавив.

Наш лайнер пришвартувався неподалік від    острова. Всіх бажаючих взяти участь в екскурсії, перевозили на острів катерами.

Зайнявши своє місце, я з нетерпінням чекала того моменту, коли опинюсь на справжньому безлюдному острові.

- Привіт, Янка! Не знав, що тебе цікавлять подібні екскурсії... Хоча такій злюкі, як ти, там саме місце, - почувся поряд голос Гордієнка.

- Іди до біса! - Промовила я, навіть не глянувши в його бік.

Але замість того, щоб дослухатись до моєї поради, цей гад всівся поруч.

До острова ми дістались дуже швидко. Я з цікавістю слухала нашого гіда і роззиралась довкола.

Згадавши про те, що я хотіла наробити багато фото, я відразу взялась до справи.

Я так захопилась процесом, що і не помітила, як відійшла від нашої групи. 

- Янка, ти чого тут вештаєшся? Хочеш залишитись жити на безлюдному острові? - Поцікавився Назар, підійшовши до мене 

- Тебе не запитала, де мені ходити і що робити. Іди до своєї тупої подружки і її повчай, - сердито відповіла я.

- Ти що ревнуєш? 

Від злості на цього гада, у мене аж в очах потемніло. Це ж треба було таке вигадати?!

Психанувши, я вдарила Назара сумкою по голові. У відповідь він розсміявся. 

Замахнувшись, я хотіла знову в нього поцілити, але цей паскудник уник мого справедливого покарання.

- Все, все, Янка... Потім ще поб'єш мене... А зараз пішли до нашої групи, бо ще забудуть про нас.

Хоч я і хотіла добряче відгамселити мажорика, але в його словах була логіка.