***Бонус***

-Так, ти нічого не забув? Документи є. Валіза з речами є. Твій рюкзачок, де він?

Дівчина починає бігати по квартирі шукаючи дитячий рюкзак, хлопчик зупиняє її вказуючи на свою спину.

-Ось тут мамусю, він на мені, не хвилюйся все є.

Вона заспокоюється, начебто.

-Точно все? Хьону, ми нічого не забули?

Хлопець заходить в кімнату беручи в руки валізу.

-Не хвилюйся, все є.

Він підходить ближче до неї й цілує її в скроню, щоб вона точно заспокоїлась. Юма не залишається осторонь і взявши маму за руку яскраво їй усміхнувся.

-Я вже не перший раз їду до тата, все буде добре мамусю.

-Знаю…

Говорить вона, хоча занепокоєння чутне в її голосі.

-Так нам пора виїздити, інакше все буде на місці, а літак полетить без Юми.

Дівчина миттю прикрила руками рот Хьону.

-Не говори дурниць, інакше справді не встигнемо!

Хьону з Юмою одночасно гучно засміялись.

-Ти така кумедна.

Говорять хлопці знову одночасно, що неймовірно мило.

-Здається ви краще двоє ладнаєте аніж зі мною.- Вона надулась дивлячись як вони з неї насміхаються. -Дійсно тобі треба до тата, інакше вкрадеш в мене Хьону. - Додала вона злісно, але в кінці не стрималась і засміялась.

-Я вкраду? Це ти в мене його вкрала!

Відповів миттю здивований хлопчик.

-Ну все, ніхто мене ні в кого не крав, я досі залишаюсь з вами двома.

Став між матір’ю та сином Хьону, щоб ті двоє не почали сварку і попрямував до дверей.

-Ну то що їдемо?

Він яскраво усміхнувся оглянувшись на них і їх відповідь була миттєвою.

-Так!

Гучно крикнули двоє і помчали вслід за Хьону.

-Ти все запам’ятав? Завжди слухатись тата, не бешкетували й бути чемним. Телефонувати що дня, бажано двічі на день, а ще краще тричі.

-Мамусю досить! Я все пам’ятаю, я вже не маленький.

Закотив очка хлопчик, після чого Хьону обійняв занепокоєну дівчину за талію, притягаючи ближче.

-Справді, дай йому трохи свободи, він вже не такий маленький.

-Тихо, ти й сам ще дитина в моїх очах.

Вона легенько вдарила по його руці що міцно стискала її бік.

-Вибачте пані, та наша різниця у віці не така вже й велика. Та й у ваших очах мене не видно поки не піднімете голову до гори.

Він нахилився перед нею і дуркуючи над її зростом показав язика.

-Дитина ще та.

Фиркнула вона і знову не витримавши бути серйозною засміялась.

Та дзвінкий сміх перервав телефонний дзвінок.

Вона відстороняється від Хьону та приймає виклик.

Радість та щастя зникають. З перервами вона вставляє короткі фрази та більше слухає співрозмовника.

-Добре дякую..

Додає в кінці й опускає телефон до низу. На ній буквально не було лиця. Вона глянула спочатку на Юму потім на Хьону, знову на дитину, а потім на хлопця.

-Мамусю?

-Що таке?

Питають хлопці налякано, дивлячись за такою поведінкою Хенбок.

-Мою останню картину хочуть викласти на аукціон…

Промовляє вона шоковано не вірячи власним словам.

-А що таке аукціон?

Питається Юма глянувши на Хьону. Та той був сфокусований на дівчині яка миттю налетіла на нього з обіймами.

-Мою картину виставлять на аукціон, ти розумієш що це означає?

Її лице миттю набуло різних яскравих емоцій, щастя, радість, подив, щире здивування, й інші що важко було поєднувати разом, але їй якось це вдалось.

-Це означає, що ти велика молодчина.

Відповів Хьону обійнявши та миттю відриваючи її ноги від землі, прокрутив декілька раз навколо. Поки вона щасливо пищала вчепившись руками за його шию.

-Моя мрія здійснилась! Я художниця!

Радісно кричала вона коли Хьону поставив її назад на землю і вона почала стрибати на місці, щоб втихомирити емоції що так переповнювали її всю.

-Тату! Мама зійшла з розуму!

Голос хлопчика повертає її до реальності, хоча вона досі так широко усміхалась що вже почали боліти щоки. Вона бачить як до них наближається Бін, точно стримуючи гучний сміх після побаченого та заяви сина.

- Вона просто дуже щаслива.

Промовляє він підійшовши до них ближче.

-Вітаю з досягненням.

Тепер персонально говорячи до дівчини.

-Ти все чув?

Питається досі надмірно щаслива, але трохи спантеличена.

-Важко було не почути.

Він видав сміх. В приміщенні об’являють номер наступного вильоту і вони всі повертаються до тями.

-Не забувайте телефонувати. Інакше я вас двох знайду в тій клятій Америці й вам хана.

-Зрозуміли!

Гукнули Бін та Юма весело, й Хенбок одразу сіла навпочіпки міцно обіймаючи хлопчика.

-Я вже сумую за тобою.

-Я скоро повернусь мамусю, а ти поки можеш обіймати щодня Хьону і багато малювати, щоб ще твої картини попали на акцію. Чи куди там?

Дівчина не стримала сміху від дитячих слів. Це надто мило. На останок залишивши цілунок в його щоку, він махаючи рукою пішов за Біном, до реєстрації на виліт.

-Все буде добре!

Гукнув на останок Мунбін залишаючи Хенбок просто споглядати як вони зникають з її очей.

Її тіло знову огортають чоловічі руки й вона як те кошеня притискається тілом до його тіла.

-Поїхали до дому?

Питається вона не дивлячись на нього й відчуває як його губи торкаються її лиця.

-Чи повеселимось трохи?

-З тобою хоч куди.

-Радий це чути, моє Щастя.

Вона виривається з його обіймів та швидко починає бігти на вихід.

-Наздоганяй малюче!

Весело горланить привертаючи увагу всіх навколо, але це абсолютно не хвилювало зараз ні її, ні його. Тому посміявшись він рушив навздогін за нею.

Бо вони самі власники свого життя, й зараз їм хотілось веселитись як діти, біжучи куди очі бачать, доти поки вистачає сил. А потім зчепивши пальці в замку, чи огорнувшись в міцні теплі обійми, чи просто бути поряд і насолоджуватись кожною миттю життя разом. Як вперше, чи як востаннє. Бо тепер плин часу більше не мав для них значення, адже тепер час став синонімом слова "щастя".