*** Колись…***

-Тож, чому ти обрала саме юридичну спеціальність?

В його очах читалась справжня цікавість. Він усміхався питаючи це, доводячи свою зацікавленість, а не те що спитав, бо подібне питають усі.

І дівчина відповіла не задумуючись.

-Це хороша можливість просуватись по кар’єрі, сподіваюсь що колись стану директором чи хоча б співзасновницею юрфірми, або ж підіймусь до прокурора. А ти? Що плануєш робити після університету?

Він трохи завагався, думаючи над відповіддю певну мить.

-Не знаю точно, мені просто цікаво це, й поки мені подобається те що пропонує робота звичайного адвоката, навіть те що ми зараз вчимо здається цікавим. Я не думав про перспективу кар’єри як ти, якщо чесно, не вважаю це головним у виборі професії. Просто хочу робити те що подобається, працювати на звичайній роботі, завести сім’ю, проводити час рівномірно щоб я міг забезпечити сім’ю і водночас бути вдосталь з ними, приділяти увагу порівну тому, що робитиме життя щасливим та й загалом «вдалим».

Тепер дівчина притихла, думаючи про почуте.

-Твої слова звучать так продумано, схоже що це дійсно ідеально сформований план і вже довгі роки.

-Не знаю, можливо й так.

Бін знову ніяково усміхнувся, коли Хенбок вимальовувала в голові своє майбутнє у порівнянні з майбутнім хлопця. Вони завжди думають геть по різному, але все одно найближчі між всіма іншими одногрупниками. Мабуть, тому що навіть якщо їх погляди на майбутнє такі різні вони все одно підтримують один одного, і не сперечаються чия мотивація краща. Вони завжди усвідомлювали що не можуть мати впливу на вибір чи світогляд іншого, а просто мовчки підтримували думки одне одного, і висловлювали свої, які були іншими, але теж прийняті.