*** Колись…***

-Ти вже обрала спеціальність? Скоро екзамени й вступ.

-Ні мамо… я не знаю ким хочу бути… зовсім нема ідей…

-Досі? Ах… а як щодо юридичного? Я чула це зараз популярно й високооплачувано, плюс кар’єрний ріст можливий. Але це так пропозиція... Добре, забудь, це твій вибір.

-Знаю мамо… а може ти дійсно права?

-Тож ти вже влаштувалась на роботу?

-Так, ми з Біном пішли в одну компанію.

-Ви на однакових посадах?

-Ем… ні… Його взяли адвокатом, а мене асистентом… Розумієш, просто поки немає більше вакансій на адвокатів, але мене точно повисять в майбутньому.

-Доню… може треба було йти на іншу роботу? Хіба так обов’язково вам працювати разом? Точніше ви  й так разом не працюватимете, у вас різні посади…Добре, забудь. Це твій вибір.

-Знаю… але думаю мені пощастить.

-Ми з Біном одружуємось.

-Твій друг з університету з яким ти пішла разом працювати, правильно?

-Так, саме він.

-Ти впевнена в ньому? Коли я його бачила не сказала б що ви прямо таки кохаєте одне одного... Добре, забудь, це твій вибір.

-Знаю... сподіваюсь я буду щасливою.

Материнство річ дуже індивідуальна. Авжеж не кожна жінка у світі приміряє на себе цю роль, зі свого чи не свого бажання. Але в кожного у світі є матір яка дала життя. І кожна матір інакша. В кожної своя любов до дитини, свої правила, своє виховання і так далі.

Мама Хенбок любила повчати та після повчань вона завжди любила додавати фразу «це твій вибір», ще з самого раннього віку, чим що разу змушувала вагатись, вважати кожний свій крок необдуманим чи не до кінця правильним. «А якби я вчинила по іншому?» - а це було вже фразою всього життя Хенбок.

Сумніви полонили її, зі зростанням, зі становленням особистості, з дорослішанням. Назавжди вони були з нею й навряд чи вже колись вона чітко і впевнено скаже: «Я зробила правильний вибір».