***

Сонце прокидається щодня. Знаємо, що так чи інакше це станеться, не чекаємо цього навіть. Ми усвідомлюємо, що і без нашого чекання воно все одно зійде на небосхилі. Воно прокидається щодня і кожного дня те саме сонце виглядає по-іншому. Щодня воно набуває інших барв, інших емоцій та інших знаків.

Так само як і люди, дні здаються одноманітними, такими буденними, але кожний день не схожий на попередній. Хай мала дрібничка, але вона відрізняється, навіть ті самі перехожі що зустрілись по дорозі до роботи, чи увечері в супермаркеті на касі побачив нового касира.

- Розкажи про свій день?

- Та нічого цікавого...

Але як же так? Будь-яка мить з життя має бути цікавою чи звичайна прогулянка по тротуарах міста, чи нова пісня по радіо їдучи машиною до роботи, чи колеги в офісі, чи справи. Хай там як, хай які вони будуть серйозні й нудні, це ж все одно моменти життя.

Життя дивна штука, ніхто не розуміє його, і навіть не старається зрозуміти.

Хтось втрачає сенс, після того, як почав вважати своє життя нудним, але хіба ж не можна зробити його іншим? Це ж твоє життя і воно тільки у твоїх руках, поки ти чекатимеш що хтось інший його змінить, чи щось його змінить, авжеж воно буде таким самим, зробити життя цікавим можна тільки власноруч. Бо кожен сам власник свого життя...

-Доброго ранку...

Промовляє хлопець тільки показавшись на порозі. І дівчина одразу намагається приглушити ті емоції які відчувала щодня, щохвилини, щосекунди відколи він пішов.

Ні, це не півгодинне захоплення. Вона думала про нього весь час. Про цього хлопця що мав прийти до її сина, не до неї, не тому, що вона кликала його до себе, тому що це його робота. А вона чекала на нього більше аніж на повернення свого чоловіка з роботи.

-Доброго…

Відповідає нарешті й пропускає його в середину. Момент повинен був стати напруженим та ніяковим, але радісний крик дитини повернув їх в реальність.

Він тут тільки для Юми.

Не для Хенбок. Не тому, що сам хоче. А тільки тому, що він потрібен Юмі.

-Мені потрібно бігти, в разі чого телефонуйте.

-А ваш чоловік?

Запитався хлопець проводжаючи її спину поглядом, знаючи що вони працюють на одній роботі, але чомусь вона йде сама. Вона зупинилась, глянула через плече на нього, ледь натягла посмішку.

-Він у відрядженні.

-Зрозумів, гарного вам дня.

-Навзаєм.

Всього секунда коли їх погляди тримались, почувши кроки дитини хлопець відвів погляд та натягнувши широку посмішку сів навпочіпки.

-Привітик Юма, як ти? Все гаразд?

-Так! Все добле! Ти прийшов глатись?

-Звісно, і не тільки гратись. Обіцяю що тобі точно буде весело. А тепер помахаймо гарно «папа» мамі, окей?

Хлопчик покивав головою і вони двоє глянули на Хенбок що досі була біля дверей. Одночасно помахали рукою, на останок заставивши її посміхнутись. Вона мовила тихе «Папа» й нарешті рушила з дому.