*** Колись…***

Так, найочікуваніший момент весілля. Наречена кидає свій букет. Хто зловить обов'язково стане наступною нареченою.

Мить коли майже всі неодружені дівчата стали в лінію чекаючи, щоб зловити довгоочікуваний трофей. Авжеж не всі, тому що не всіх цікавило заміжжя та весілля.

Як от, наприклад Хенбок. Вона стояла осторонь. Диво в яке вона не вірить, як і всі інші міфічні та чудернацькі вигадки, як і традиції, як і забобони, саме тому вона навіть не збиралась ловити цей дурнуватий букет.

Стояла посміхаючись, радіючи за свою подругу яка сьогодні по особливому щаслива. І геть ніяк не думаючи про те що вона сама теж хоче заміж, але ж доля вирішила по іншому.  Букет полетів саме в її сторону, вона механічно зловила його, щоб він не впав на підлогу, так якби зловила і будь-яку іншу річ що випадково впала. І навіть не роздумуючи навіщо це робить, тримала його поки в вухах чувся дзвін, а всі гості гучного вітали її з цим досягненням і бажали стати наступною нареченою.

- Подруга нареченої зловила букет!

Всі щось говорили до неї, але вона не чула ні слова.  Тільки дивилась на ці квіти у руках і думала:  "невже на цьому я маю поставити крапку?". Вона підняла погляд і першим з ким зустрілась очима став незнайомий хлопчина, єдиний хто не аплодував, не радів подібному, не збирався вітати її з цим. Та вона швидко перевела очі в бік на свого хлопця, який через декілька місяців стане її чоловіком. Він посміхався їй, а вона дивилася в його очі й не знала чого їй чекати далі.

Хлопчина навпроти ще досі дивився на неї, хай вона його і не помічала більше, як і весь час до цього. Брат нареченого про якого вона навіть не знала, та й не збиралась з ним знайомитись.

Хай на той момент він був всього юнаком і їхня різниця у віці була доволі помітною. Вона закінчувала останній курс університету, а він першокурсник що нещодавно закінчив школу, авжеж вони були з різних світів.

Молодий хлопчина що жив на плечах у батьків, не мав ще жодного досвіду, але хотів так багато. Хотів уваги старшої дівчини, в яку закохався з першого погляду. Байдуже що вона скоро вийде заміж за іншого, байдуже хто вона, скільки їй років і чим вона займається. Її посмішка в суміші з її прекрасним іменем була надзвичайною знахідкою для молодого хлопця який з того дня більше не міг забути її.

Вона дотепер стояла завмерши дивлячись на ці квіти в руках. Думала що точно не вийде швидко заміж. Ніколи навіть не уявляла себе в ролі дружини. Це точно не було одним з найголовніших бажань в житті. Але тепер дивлячись на ці квіти думала: хто ж стане її чоловіком? Навіть при тому, що її хлопець стояв поряд, точніше той кого вона вважала найкращим другом стояв поряд. Вона усвідомлювала що це, мабуть, буде він, але до останнього не признавала себе його дружиною. Розуміла що вони будуть разом, розуміла що пов'яжуть себе шлюбом, але до останнього не сприймала його як свого чоловіка, а себе як його справжню дружину....