***

Вона майже не змінилась зовнішньо. Помітно що зараз більш втомлена та виснажена. Майже не посміхається. Не відповідає своєму імені.

Прокручував хлопець в голові дивлячись на Хенбок, очі якої теж досі ковзали по ньому вивчаючи.

Тільки тепер вона точно пам’ятатиме мене. Як і я її всі ці роки.

- В понеділок зранку ви прийдете?

-Звісно, перш ніж ви поїдете на роботу я вже буду.

-Добре… не хочу, щоб Юма залишався сам.

-Можете не хвилюватись, Юма є нашим пріоритетом.

-Дякую.

Вона намагалась посміхнутись йому, але коли він був таким серйозним це стало надто складно зробити.

Він же розмірковував. Як зробити так щоб вона не боялась усміхатись, щиро та по справжньому, а не з поваги чи етикету. Дививсь на неї й самому ставало паскудно, бачити дівчину яка так не любить себе і швидше думає про думку інших, а не про свою.

Йому було достатньо тих хвилин в її домі, у спілкуванні з нею, щоб зрозуміти це.

Раніше це теж було помітно, але не так явно, як зараз. Материнство і сімейне життя витягали з неї все, а якщо точніше поглинали те якою вона була, або ж могла бути. Не залишаючи більше індивідуальності, любові до себе, самоповаги та самосприйняття себе як людини, персони що хоче жити, а не виживати за для щастя інших.

Підлога тихо поскрипувала коментуючи кожний їхній крок. Дівчина досі вбивала в собі ті емоції та незнані до цього почуття. Те що вона ніколи не відчувала до свого чоловіка, те що її так притягувало в цьому юнаку.  Дивилась на нього не розуміючи саму себе.

Стоп. Схаменись. В тебе є чоловік. Ти одружена. У вас є дитина.

Голоси лунали в голові з надією повернути її світлий розум.

Вже нічого не повернути, час не вернеш, ви були друзями й стали парою. Так все мало бути, так хотіли інші, так говорили й ви так зробили. Все саме так, як і має бути. І уже нічого не зміниш, бо це істинні стосунки які повинні бути. І жодне кохання нічого не варте, тому що вже все зроблено. Якщо ви розійдетесь, то що скажуть інші? Ті хто так підтримував вас, ті що прийняли ваші стосунки й дозволили вам бути разом, допомагали та цінували вас. А ось так взяти й розірвати все через якусь секундну захопливість?

Голоси не вщухали. Гомонячи як рій у вулику.

Їй треба заспокоїтись. Тому що так немає бути. Вона не відчувала цього протягом багатьох років. І неповинна відчувати.

В неї є чоловік байдуже чи любить вона його, вона не може закохатись в іншого, їй не можна кохати, тому що уже все вирішено і шляху назад немає, треба схаменутись, заспокоїтись.

Це просто тому, що в неї давно не було близькості з чоловіком. Так, саме тому. Це просто грають її жіночі гормони, які хочуть близькості, це аж ніяк не пов'язано з коханням, вона не могла закохатись в молодшого хлопця, за якихось там пів години, це нереально. Тому що з чоловіком вони знайомі вже 10 років. Це не може бути інакше. Вони вже пройшли випробування часом і через якесь пристрасне бажання протягом 30 хвилин і мови бути не може. Це ненормально. Це аморально.

Вони востаннє поглянули одне на одного. Він досі був серйозним, досі міркував як вона могла стати такою. Ні, вона майже не змінилась з їхньої зустрічі, про яку вона навіть не пам'ятає. Вона стала іншою всередині, а не зовні.

Вона ж дивилась на нього досі не розуміючи себе, чому вона так реагує, чому так дивиться на нього...

Він же просто нянька її дитини, на цьому все. Зараз прийде чоловік і все стане на свої місця.

Хлопець відводить погляд, торкається дверної ручки як тут двері відкриваються йому назустріч. Всередину проходить чоловік.

Він був втомленим, зайшов на автоматі, навіть не глянув хто це тримав ручку з іншої сторони. Одразу опустивши голову почав знімати взуття, тільки за цим підняв погляд догори. Побачивши хлопця ледь здивувався, не розуміючи хто це і чому він в їх домі. Тоді ж обізвалась Хенбок.

- Це нянька для Юми.

-Ах точно, геть забув. Мун Бін, тато Юми.

Мовив він ледь натягнувши посмішку, доволі втомлену, але начебто щиру. Одразу протягнув руку чекаючи відповіді.

-Кім Хьону.

Мовив серйозно й трохи зухвало молодший, та міцно стис чоловічу долоню. Коли до дівчини він був серйозний то точно не такий відштовхуючий яким він був поряд з Біном. Він не мав наміру ображати дівчину та зближатись з чоловіком він точно поки не збирався.

-До зустрічі в понеділок.

Мовив він опустивши руку та глянувши на Хенбок. На останок все-таки подарував їй легку посмішку від чого її серце знову забилось швидше. А думки ринули в незнані досі шляхи…