***

***

-Привітик, як тебе звати?

-Юма..

Тихенько озвавсь хлопчик дивлячись на хлопця що став на коліна перед ним.

-Юма? А моє ім’я Хьону, радий знайомству з тобою, маленький принце.

Щоки малого загорілись і він сховався за ногу жінки що стояла поряд мовчки весь час. Хлопець на колінах яскраво посміхався вдивляючись в збентежені оченята, що явно хотіли відповідати взаємністю та теж дарувати незнайомцю посмішку, але ніяковість ще не дозволяла це зробити.

-Який ти милий сором’язун, можна тебе дещо запитати?

Малюк покивав головою, а його личко набрало цікавості.

-Хто це?

Хлопець легко вказує на Хенбок пальцем та вперше на зовсім коротку мить зустрівся з нею поглядом так наче досі не помічав її. Але це було так швидко що вони обоє навіть не усвідомили цього факту. Навіть попри те що саме вона  впустила його в дім.

-Мама… Хенбок…

Відповів дзвінким голосом, все краще йдучи на контакт.

-Щастя?

Хьону знову глянув на неї знизу догори, усміхнувся їй ледь підійнявши кутики губ, так ніжно і м’яко, геть не так, як до того дитині.

Мало того що вона взагалі не встигла ще жодного слова мовити від того яким балакучим він був у взаємодії з Юмою, так тепер вона усвідомила що навіть хотячи її язик не повертався, щоб щось сказати. В її очах читалось здивування, а на обличчі суцільна розгубленість.

Вона так давно не чула цього порівняння, так давно що й забула що означає її ім’я. Промовлене з вуст цього хлопця воно звучало геть не так, як вона звикла сама собі говорити, чи як чула від інших. Це нагадало їй першу зустріч з чоловіком, воно звучало так схоже й водночас зовсім по іншому, що хотілось відмотати час всього на декілька секунд, щоб знову почути як він промовляє це, й зрівняти зі спогадом десятирічної давності. Занурившись в сенс цього слова, її імені на вустах у незнайомих чоловіків, голоси якими вони промовляли, усмішки що зовсім різні, як і погляди, як і емоції що вони викликали у неї.

Тільки тепер вона стала роздивлятись хлопця так уважно, наче найпрекраснішу у світі картину, в котрій безліч загадок та таємниць і кожну з них хочеться дізнатись негайно, тут і зараз.

Кожна з родимок що видніються під одягом,

ніжний запах парфуму у вигині його шиї,

малесенькі складки що утворюються поряд очей коли він широко усміхається,

хочеться почути як звучить його щирий сміх,

які на дотик його руки,

які будуть відчуття якщо їх пальці переплетуться у замку,

якими можуть бути обійми з ним, міцними чи ніжними,

як виглядає його пухнасте волосся зранку,

який він коли серйозний, злий, спокійний, щасливий, сумний,

чи бентежиться і ніяковіє він, і чи стають теплими його щоки при цьому,

якими очима він дивиться на того хто йому подобається,

як він показує свої почуття,

які відчуття будуть якщо провести пальцями по його лиці,

чи відчуває він лоскіт,

наскільки м’якими є його пухкенькі губи,

чи тріпочуть його вії від задоволення,

чи чутливі мочки його вух,

які у нього звички,

що він любить,

що не любить,

чи міг би він полюбити її.

Їх дивоглядки тривали рівно стільки, скільки вона думала про кожне бажання що виникало тонувши в його карих очах. Наче він чув кожну її думку і знав в який момент відвести погляд в сторону, на мить його посмішка стала якоюсь грайливою, але глянувши на хлопчика що весь час мовчки чекав поки дорослі надивляться одне на одного, він знову усміхався до нього очима, щиро та весело.

-Твоя мама розказала тобі чому я тут?

-Бо мій садок заклитий.

-Саме так, тому ми гратимемось разом, ти не проти?

-А ти вмієш глатись?

-Я знаю дуже і дуже багато веселих ігор, тільки перед цим я поговорю з твоєю мамою, добре? Якщо ти чемно чекатимеш я розповім тобі дуже цікаву таємницю… -Він  досі на колінах нахиляється ближче до хлопчика той у відповідь наближається до нього, теж підставивши вушко в яке далі прошепотів хлопець: - Я знаю місце де живуть гігантські динозаври, але це велика таємниця, хочеш почути?

-Так! Хочу! Дуже хочу!

- Тоді чемно чекай і я обов’язково розповім, але тільки тсс.

Хлопець приклав вказівний палець до губ і малюк повторив цю дію.  Після чого старший знову подарував йому посмішку і нарешті підвівся на ноги.

А Хенбок розгубилась, бо встигла забути яким високим він є, після того що він майже весь час пробув на колінах. Як тільки прочинила йому двері й він зробив крок у дім, встигнувши тільки привітатись він одразу присів навпочіпки щоб в першу чергу познайомитись з дитиною. Та й з першим кроком вона не розглядала його, не збиралась витріщатись та досліджувати його зовнішність, це стало важливим тільки зазирнувши в його щирі очі, які наче бачили в ній "Щастя".

Хьону подивився на неї тепер вже зверху до низу, зараз він став більш серйозний і спокійний, без зайвих веселощів чи радості.

-Вибачте що почав знайомство на колінах, але оскільки дитина одразу була присутня, мені треба було налагодити контакт спочатку з ним.

-Нічого, я розумію.

-Обговорімо деталі чи ви вже передумали наймати няньку?

-Ох, звісно ні, сподівалась мій чоловік встигне на зустріч з вами та схоже треба починати без нього…

-Ваш чоловік бере безпосередню участь у вихованні дитини?

-Тобто?..

Зависла на мить дівчина, не розуміючи даного питання.

-Питаю, щоб знати в разі виникнення питань чи варто взагалі звертатись до нього і чи потрібно з ним говорити про щось окрім знайомства. Не візьміть за зухвалість, але якщо хтось з батьків не надає певної уваги дитині то мені як вихователю немає про що з ними говорити.

-Ах... ну він просто багато працює тому по іншому в нас не виходить…

Намагалась якось виправдатись Хенбок, хоча вперше почула подібне питання та такі слова. До цього вона не замислювалась над тим, хто з них більше проводить часу з Юмою, хоча це було очевидно, вона точно більше. На лиці хлопця не змінилось ніщо, він досі був серйозним, хоча далі в голосі пролунала певна злість чи навіть зневага.