Глава 11

Глава 11

Юлій сидів на твердій поверхні підлоги, яку зовсім не було видно, і ще не до кінця розумів, де він зараз. І ось до нього поступово почало доходити, що ніяких дверей та вивісок вже немає, а довкола знову темрява.

І тут спалахнуло світло з темряви, майже Юлієм забуте.

- Юлій, ми тебе вітаємо, - пролунав спокійний голос із темряви, Головний голос. Поруч із цим голосом схвально зашуміли решта голосів.

Тепер Юлій остаточно все зрозумів. Він перебував у прострації, пригніченому настрої і хотів, щоб це вже швидше закінчилося, байдуже як. А може всьому виною був головний біль?

І раптом перед обличчям з'явилася склянка з якоюсь прозорою рідиною.

- Юлій, випий це, і головний біль пройде.

Юлій не став сперечатися, швидко взяв склянку до рук і залпом випив. Головний біль минув, Юлій відчув себе добре, начебто й нічого до цього й не було, не було похмілля після грандіозного заливання. Склянка з рук зникла так само, як і з'явилася.

- Якщо я тут, то гра закінчена!

- Ти швидко розумієш, отже, твоя голова вже не болить. Це добре. Так, гра закінчена. – Голос був небагатослівний.

- І як я сподобався вашим глядачам, добрим я клоуном був? – Юлій говорив спокійно та впевненим голосом. – Гра мала успіх? Я уявляю, як вам, мабуть, було весело. А як весело було глядачам? Так… Одні бовдури дивились на іншого та плескали в долоні… Ось такий ваш світ?..

А інші ваші випробуванці теж були полотерами, були сторожовими псами, сексуальними геніями, працьовитими дурпромівцями. - Юлій не підбирав слів. Але голос його злегка тремтів від хвилювання чи то від відчуття того, що гра вже закінчена, чи то від розладу. Убога сльоза зрадницьки скотилася по щоці Юлія.

- Які ж ви мерзотники! Але ж неприємне і те, що тільки я десь починав мати успіх, як ви відразу мені все псували. Ну звісно ж, ​​глядач! Він же має бути задоволений, на славу Вам! І чим більш комічний виглядав би я, тим краще вам і вашому Світові. Один цей Дурпром чого вартий. А коли в мене сонце згасло… - Юлій відвернувся і глянув убік від світла.

- Юлій! Ти обурений, розлючений, але дотримуйся і кордонів обурення. Тебе ж гриби ніхто не змушував їсти.

- Але ж ви підсовували їх мені постійно, - вже трохи врівноваженіше промовив Юлій.

- Рішення прийняти грибочок завжди було лише твоїм! Ти ж міг викинути його. Однак ти цього не робив і завжди залишав його, про запас, чи не так?

Юлій замовк. Голос мав рацію.

- А в Дурдом навіщо мене відправляти?

Юлій продовжував обурюватися, але Голос якось швидко відповів на слова Юлія, майже філософськи.

- Потрібно ж було тебе якось від грибочків відучити... А то я вже починав хвилюватися за тебе... - Голос явно глузував з Юлія, так Юлій для себе вирішив.

- А цвях, ви пам'ятаєте його? Це також була ваша робота?

- Так моя. Визнаю. Але ж і він тобі не завжди шкодив?..

Знову правота була на Його боці. Юлій розгубився, але потім випалив:

- Все одно ви сволоти! І вас там не було, а я був... А знаєте, я вам і вдячний. Ви ще ширше розплющили мені очі, я став краще бачити! - Юлій уже почав димитися. Нагромадилося. - Але ви навіть не дали мені розбитися об землю. І багато хто розбився наприкінці такої великої гри?

Знову пішла пауза, потім Голос знову продовжив, продовжив свою спокійну промову:

- Ніхто ніколи не розбивався, ніхто й не падав, окрім тебе. Ніхто не був полотером, ніхто не був сторожовим псом, сексуальним генієм, ніхто не був у Дурпромі. - Юлій напружився від цих слів, а Голос продовжував. - Тому що ніхто ніколи і не брав участі в такій грі, окрім тебе!

Юлій тепер зовсім був приголомшений. Він спочатку не повірив у слова, сказані Голосом. Але раптом передумав. Юлій переварював почуте і опустив голову, стиснувши руки в кулаки. Але тут Юлій знову різко підняв голову і закричав:

- Але я ще не закінчив! Я хочу, щоб ви всі тепер подивилися на себе. - Потім тихо, майже пошепки продовжив говорити. Він знав, що його почують. - Так, так, на себе. Ви ж зневажаєте один одного! Та ви ж готові робити будь-які пакості, навіть пакості один одному, щоб залишатися першими і бути там, з іншого боку світла. Вас ніхто ніколи не любив по-справжньому, щиро. Бо вас бояться. А це не шана, точніше шана, але не та. А люди, навіть ті, що були тут, у моїй грі, вони все ж таки люблять один одного, і ви їм не потрібні. Я був в Центрі близького партнерства і тепер все знаю, - Юлій це сказав посміхнувшись. - А вороги були і є тільки в повітрі, і лише в одиниць. А в інших простих людей в головах прості ж потреби, земна любов і задоволення, а від задоволень вони не відмовляться ніколи, навіть заради вас, культивованої вами ворожнечі та ненависті заради збереження себе коханих. Так, так ви і себе навіть не любите, тільки бережете. Кохання, секс та земне щастя – ось що колись переможе вас, ворогів. І люди, нехай вони краще кохаються, аніж…, ну ви зрозуміли мене, не дурні. - Юлій це говорив сидячи, йому заради цього не схотілося вставати.

- Ми тебе чудово зрозуміли, - почув Юлій голос з-за світла.

- Але все-таки, навіщо я тут?.. – продовжив розпочату раніше тему Юлій.