Глава 10

Глава 10

Юлій отетерів від вигляду. Перед його очима були люди, різні люди, в одязі і майже без нього – у краватках та спідничках, різних кольорів та відтінків шкіри – чорношкірі, білошкірі, жовтошкірі, червоношкірі. Більшість з них вальяжно сиділи на м’яких диванчиках у різних пристойних та непристойних позах, а перед ними - столи з різноманітними стравами та випивкою.

Тут грали у більярд, гральні автомати, що на Юлія дуже боляче подіяло. Нічого, витримає.

А ще тут були і басейни, і дерева, навіть зелена трава з пальмами… По траві розгулювали різнокольорові птахи та метелики, а по пальмах та деревах скакали мавпи. До речи – птахи теж…

Скрізь, куди б Юлій не глянув, лунали сміх, азартні вигуки, жіночий вереск, чоловічі голоси, млосні комплементи. Чоловіки проходжувались поряд, сиділи на диванчиках у шортах, костюмах, плавках і без них, але у краватках. З сигарами, з сигаретами, з люльками в зубах... Вусаті, бородаті, кудлаті, лисі. А перед їх поглядами граціозно «пропливали» жінки в яскравих сукнях. Пропливали та тотчас падали в чоловічі обійми, але вже в купальниках чи без них - у спідничках та на каблуках, а як же! Ці жінки були нафарбовані, ненафарбовані, з чорним, білим, рожевим, зеленим, каштановим волоссям…

Тут говорили самими різними мовами, мовами всього світу. Тут їли екзотичні м'ясо, рибу, фрукти, овочі та інші дари природи, запиваючи все це віскі, вином, пивом, горілкою, коньяком і звичайно – шампанським. А в паузах вони нюхали квіти, один одного та ще дещо інше, що можна нюхати для задоволення. Вони лизали льодяники, морозиво і один одного – знову ж таки, звичайно задля того ж задоволення. Намазували на хліб масло, ікру, спеціальний крем один на одного – для блаженства та щастя, щоб посилити задоволення. Говорили хвалебні промови колегам і, звичайно ж, шепотіли пестощі на вушко один одному, а чому б і ні, адже це ж для задоволення! Торкалися того, до чого можна було доторкнутися однин в одного. Займалися розмовами, перемовинами, коханням і все це на очах у всіх, кожного і один з одним.

До речі – тут можна було все! І де починався, і де закінчувався Клуб Піра Юлій не уявляв, та й ніхто цього не знав, і нікого це взагалі тут не цікавило, мабуть, окрім Юлія. Та Юлій швидко зрозумів, дивлячись на все це величчя: Дурпром – це весь Світ, що його тут оточує, який перетікає, мабуть, з одного його боку в інший і навпаки. Дурпрому то ставало більше у цьому Світі, то – менше, але він ніколи на завжди не зникав, і на його чолі – Голоси, заражені вірусом Дурпрому, Юлій пам'ятав які. Голоси, напевно, іноді мінялися і відразу ж завжди захворювали на Дурпром. Іноді злегка виліковувались від нього, але зовсім, знову ж таки, ніколи. А на чолі Голосів стояв ВІН, головний Голос, який насичений Дурпромом, і він – вічний. Юлій якоюсь своєю особливою внутрішньою фіброю це відчував. І знову ж Дурпром - Світ, Світ на весь Пір, і Пір з ранку до ночі, з ночі до ранку, без початку і кінця во славу Дурпрому.

Ось яке диво зараз оточувало Юлія. А що Юлій міг вдіяти? Він просто стояв і дивився, рот мимоволі розкрився.

- Юлій! Роби що-небудь! – наказував собі Юлій.

- Не можу! - Відповів Юлій собі ж.

- Як не можу? А ти через не можу! - Продовжував Юлій.

- Не можу навіть через не можу! – задеревенілим язиком Юлій собі ж заперечував.

- Тоді пий. - Підсумував Юлій.

- О-о-о, це - можна, особливо зараз, це я можу, навіть через не можу - можу. - Резюмував Юлій і хмикнув.

Але Юлій поки що продовжував стояти, не наважувався зрушити з місця серед цього грандіозного піршества та…

• Юлій, давай до нас! – прокричав якийсь Голос із-за найближчого Юлію столу. Юлій здивовано повернувся в його сторону. Але він цих людей не знав, вони були йому незнайомі…
• Юлій, Юлій! Сідай же, до нас сідай! – кричали вже з-за іншого столу, теж незнайомі…
• Юлій, не стій бовдуром, сідай з нами, розслабся, відпочинь, насолоджуйся та звикай! Роби все, що тобі подобається! – вже кричали з-за третього застілля.

Що таке! Всі тут Юлія знають та люблять!

Юлій нарешті таки прийшов до тями від враження і цих ярких зазивань. Та тільки тепер він ось що помітив: а Стропила-Цемєнтіна, Майстер, Цукерка, Пупсик – а вони зникли… Їх не було, Юлій їх не бачив. Юлій ще раз, більш обізнано оглянув все навкруги і отетерівши ще більше…

Так, звісно ж своїх колишніх колег він тут не зустріне і не знайде, як би не шукав. Тут їм не місце. Точніше, місце тут не їм. Це було місце для ІНШИХ. Так, фішки з Юлієвої гри - Стропила-Цемєнтіна, Майстер, Цукерка, Пупсик – своє відіграли; кубик – Юлій – вирушив далі. І ляльководи всі тут!!!

Повз Юлія проходили, потім поверталися, знову кудись йшли і знову поверталися люди з благородними виразами обличчя… Вони віталися з Юлієм, оглядали його, оцінювали похітливими поглядами, посміхались йому. Юлій теж їм посміхався у відповідь.

Так! Всі тут присутні пили, їли та веселилися, як? Так, як описано вище. Юлій теж сів на диванчик і розчинився у присутньому тут Світі. Так, його тут прийняли, і, як не дивно – прийняли за рівного…

Поступово кудись остаточно порозліталися сукні, костюми, туфлі, труси та залишилися лише краватки, спіднички і загальне блаженство, а блаженні тіла вже були слизькі від крему, поту, і це цілком всіх влаштовувало.