Глава 8

Глава 8

Юлій з'явився у новому для себе приміщенні, а вивіска вже була йому знайомою – «ДУРПРОМ».

- Знову! – тільки й зміг промовити Юлій.

Під вивіскою відчинилися двері. На порозі стояв директор і посміхався. А Юлій:

- Директоре, та не брав я ваші скріпки! - З перекошеним від роздратування обличчям прокричав Юлій.

- Юлій, заспокойтеся, я взагалі майже забув таке слово «скріпки», про що ви? Ми користуємося стіплером. І чому ви одразу назвали мене Директор? Це ваше улюблене слово?

- Так?.. Да ні. Це я… Це забуте темне минуле, – вже під іншим кутом глянув на чоловіка Юлій, – ну і що далі?

- Ласкаво просимо до нашого дружного колективу! Проходьте за мною. І кличте мене Маршал.

Юлій давно дав собі установку вже нічому не дивуватися, але «Маршал»! Це щось новеньке.

- Як ви вважаєте, що виробляє наше підприємство? - Інтригуючи запитав Маршал і продовжив. - Я дам вам просту підказку - це найчудовіше, що є в житті. - Директор, він же Маршал, зробив такий вираз обличчя, що відкритий рот став його усмішкою. Маршал відхилив голову назад, дивлячись на Юлія злегка прижмуривши очі. Видно було, що він просто мліє від того, про що думає і чим зайнятий на своєму підприємстві.

Юлій задумався та видав.

– Ви вирощуєте квіти! – Юлій дивився на Маршала. Він таки не думав, що вгадає думки Маршала. Однак Юлій не тільки нічого не вгадав, але й сильно засмутив його своїми словами. Маршал різко змінився в обличчі, з розчаруванням і трохи злісно глянув на Юлія.

- Юлій, я дуже розчарований вашою відповіддю. А виробляє Дурпром не кущі якісь різнокольорові, а зброю!

Тут вже настала черга Юлію розчаруватися у словах Маршала.

- І зброю ви називаєте найпрекраснішим продуктом? Тим, що можна виробляти та пишатися? Зі зброї ж вбивають людей! Адже зброя несе смерть і руйнування! – Юлій зробив запитувальний вигляд обличчя, але на Маршала це не подіяло.

- Юлій! Зброя не тільки вбиває, вона перш за все захищає від ворогів! Але я не так хотів висловитись – зброя, для того й створена, щоб захищати нас від ворогів. І вона робить ворогів смирними та змушує ворогів нас боятися.

«Ось і вороги приспіли, які до того ж когось ще й бояться…» - про себе сказав Юлій, - «Ну як же без ворогів».

Маршал йшов попереду, за ним сименсів Юлій. Він запитав.

- І я працюватиму в цеху з виробництва гармат чи автоматів?

- Ні, Юлій, звісно ні. Для того, щоб працювати і створювати наш такий чудовий продукт, ви повинні підготуватися до цього своїми думками, ви повинні полюбити його, і почати захоплюватися ним так, як ніколи і нічим в житті ще не захоплювалися, навіть вашими квітами, які ви так любите. Правильно зрозуміти та прийняти те, для чого зброя і для чого саме Дурпром. Тож… Та ні, ви мене збили з думки своїми квітами. Так ось: у нас є спеціальний Відділ виховання в людях захоплення продуктом Дурпрому. Ви повинні злитися з думкою про його основоположі…, тьху ти, знову збився. Ви повинні розгледіти в ньому всю красу, не відділу, звісно - продукту. Ви будете постійно дивитись на нього, щоб стимулювати та виховувати в собі обожнення його, посилювати свою радість від одного його виду так, щоб ви навіть забули слово «квіти». А щоб вам було комфортно, то дивитися на зброю і вчитися правильно їй радіти ви будите з дивана! Це основний, так би мовити, головний верстат у нашому відділі.

Юлій багато чого очікував, але такого не очікував точно. Скріпки були знущанням! Але щоб диван – головний верстат! Ну та й добре. Хоча б тут Юлій відпочине від минулого маразму та набереться сили. Поваляється собі на дивані, краса!

- Ви ж знаєте, що таке диван? Ми можемо допустити вас до лежання на дивані тільки в тому випадку, якщо ви це знаєте або вже брали участь у консультаціях з безпечного лежання на дивані, наприклад, у меблевому магазині. Адже лежачий на дивані – це особлива форма просторового стану організму людини. Знаєте, - розговорився Маршал, - у майбутньому, коли у світі вже не буде диванів, археологи, я думаю, відкопають присвячені цьому стану оди поетів, картини художників, а народ співатиме пісні, танці, складатиме анекдоти, дурниці. А припорошені всі ці пісні і дурниці будуть духом Дурпрому...

Юлій давився на Маршала як на інопланетянина. Чи знає Юлій, як виглядає диван? Звісно ж знає… Але Юлій запитав:

- Я не зрозумію щось. Мені потрібно захоплюватися зброєю чи диванами?

- Ви, Юлій!.. – задумливо проговорив Маршал, - ви спочатку повинні навчитися кваліфіковано лежати на дивані, а потім і захоплюватися зброєю з цього ж самого дивана. Все! На цьому крапка!

Юлій з Маршалом зайшли до приміщення, в якому були розставлені дивани, як ліжка у лікарні, а перед кожним диваном був встановлений телевізор, великий та плоский. Юлій зрозумів, навіщо телевізори. Юлія провели до дивана, але залізного! Хоча навколо стояли вільними звичайні чудові м'які дивани. І лише один диван був зайнятий, і, на чергове здивування Юлія, зайнятий був Пупсиком.

- Ось ваше робоче місце, – вказав Маршал Юлію на залізний диван.

- Але ж мені набагато комфортніше буде захоплюватися військовою технікою з м'якого дивана, ніж з залізного, - Юлій хитро посміхнувся Маршалу.