Глава 7

Глава 7

Юлій лежав на траві, але де – було ще незрозуміло, та і для мозку Юлія саме тепер це було за межами можливості.

Доріжками ходили люди, ходили туди-сюди, повз Юлія. Він підняв голову, почав озиратися на всі боки і на людей. Іноді люди звертали на лежачого Юлія увагу, пожимали плечима, але близько не підходили.

Вдалині було видно слабке свічіння сонця, що повільно ховалося за горизонт. Смеркалось.

За кілька хвилин сонце зайшло за обрій повністю. Втім, вуличні ліхтарі вже увімкнули.

Юлій знову опустив голову на траву, але раптом різко знову її підняв. Як грім серед ясного неба, як вибух величезної бомби, Юлія через заднеспинний мозок прошила думка: на вулиці темно, чому! Юлій, лежачи на землі, задер голову щосили: у тому місці, де мало б бути сонце, тепер його не було. Юлія пробив холодний піт.

О-о-о, сонця немає… Сонце згасло! Його кохане СОНЕЧКО… З Г А С Л О…

Юлій різко заспокоївся, він це вже навчився робити швидко. Юлій був вдячний проведенню за те, що воно подарувало йому грибочок, і Юлій його з'їв – якби не грибочок, Юлій би не помітив чи не зрозумів, що сонце згасло! Подумав би, що просто закінчився черговий день, а так – помітив і зрозумів, що настала КАТАСТРОФА!

На горизонті Юлію ще бачилось слабке свічення, як від тліючого вогнища – це, напевно, догорало Сонце.

Юлій скочив з землі і побачив, що поруч із ним лежить пакет, звичайний, із ручками. Він його впізнав, це його пакет! Але хіба в Юлія був пакет? Мабуть був, якщо Юлій його впізнав. Юлій підняв пакет з землі і зазирнув у нього. У пакеті був смартфон, Юлій також його впізнав. Смартфон справно працював. Який Юлій сьогодні здогадливий, все тотчас впізнає... Ще в пакеті лежали газети та сірники. Та й нехай собі лежать, знадобляться.

Тут Юлія осяяла нова думка, мабуть, через газети в пакеті - катастрофа точно сталася! Юлію доведеться це спробувати сприйняти, як неминуче, і постаратися не впасти в паніку відразу, може потім і поступово. Все одно сонце колись згасло б, і він про це знав. Але він все ж таки думав, що це станеться не зараз, а через два-три мільярди років, і що він ще має якийсь час. Усі про це знали, і сподівалися на цей якийсь час, навіть хай і зовсім не великий – якихось два-три мільярди років, це ж так мало для Юлія! Він ще такий молодий. За всіх Юлій вирішувати права не мав, усі самі мали вирішити: два-три мільярди це мало чи дуже мало!

Тому тепер необхідно не гаяти часу, заспокоїтися, сісти зручніше на землю, можна пакет підстелити, і зробити глибокий вдих і видих, вдих і видих.

Якщо нікого, окрім Юлія, не осяяло, то, значить, треба постаратися роз'яснити все про катастрофу максимальній кількості людей. Юлій заметушився від цієї думки.

- Люди, озирніться, подивіться на обрій – сонце згасло! – щосили прокричав Юлій, сидячі на траві, зробивши при цьому трагічним вигляд обличчя. З правого ока скотилася сльоза. Люди розбігалися в сторони, мабуть, не хотіли або не могли дивитись на сльози Юлія.

- Подивіться туди, у те місце, де раніше було сонце. Його тепер там більше нема! Люди, як ви можете так спокійно йти! Зробіть, як і я, глибокий вдих і видих! І ви зрозумієте, ви все одразу зрозумієте!

Але Юлій не збирався роз'яснювати, доводити всім до позеленіння, що сонце згасло, не треба, навіщо. Все й так зрозуміло. Було сонце, а тепер його нема. Достатньо того, що він щойно сказав. Все ж таки люди розумні, раз ходять вулицями з пакетами, як в Юлія.

- Якщо вам фіолетове те, що я вам роз'яснюю, то мені також сіряково… - Юлій не вгамовувався і зробив ще трагічніший вираз обличчя. І все-таки, у процесі роз'яснень він дуже намагався бути переконливим. Він хвилювався за тих безглуздих перехожих, які дивляться вперед і нічого не бачать, окрім цього переду і заду інших перехожих. Адже все так очевидно, було сонце – і де воно тепер?

Юлій встав з землі, дістав із пакета газету і підпалив її як смолоскип. Ось навіщо в пакеті газета! Юлій був дуже обережний і палаючий смолоскип тримав на безпечній відстані від легкозаймистих шпильок у волосах людей, що розбігалися в сторони. Коли одна газета згоріла, Юлій підпалив другу. Потім вирішив усі газети не спалювати, так про всяк випадок, щоб привернути до себе увагу людей потім. Вони зупиняться, подивляться на Юлія, почують його нову промову і залишаться вдячними Юлію за цю благу звістку, яку він ніс. Але тільки потім, коли одумаються. Може буде ще не пізно?

Юлій знову сів на траву, щоб кричати вже сидячи.

Після короткої медитації Юлій вирішив повернутись до власної безпеки. Він оглянув себе, свої руки, ноги, оглянув шнурки свого взуття, перевірив: чи не розв'язалися вони... Адже під час оперативної ходьби розв'язані шнурки можуть завдати додаткових неприємностей. Крім того, перехожі відволікатимуть Юлія такими своїми зауваженнями, як «Юлій, у вас шнурок розв'язався». Юлій від цієї думки несподівано подумав: «Звідки вони мене знають?» Але Юлій тут же відмахнувся від цієї своєї нової думки і вирішив не давати перехожим ніяких привілеїв, тим більше він сам знає, що він розв'язався, цей шнурок! Якщо він таки розв'язався чи є взагалі на його взутті. Однак грубити і кидатися такими фразами, якщо раптом йому скажуть про шнурки – «За своїми шнурками слідкуй», Юлій не буде – він же культурна людина, тим більше Юлія першого осяяло про згасле сонце. Юлій обраний! О-о-о, ОБРАНИЙ, адже це зобов'язує багато на що.