Глава 3

Глава 3

Метаморфоза із перетвореннями для Юлія майже пройшла майже непомітно, і він вже стоїть перед п'ятиповерховою дерев'яною будівлею, з незаймано чистим від всього зайвого мозком та сповнений сил. Напевно, дерев'яною, бо вона, на вигляд, була точно не цегляна, з вікнами та вхідними дверима по середині.

І Юлій стоїть уже перед цими дверима чогось чекаючи.

Але трохи про погоду та навколишнє середовище цього місця. Надворі не було ні вітру, ні дощу, ні снігу, якоюсь дивною була ця погода. Дерев навколо теж не було, принаймні поблизу, і будівлю оточувала тільки трава, зелена трава. Не було чути ні шуму комах, ні співу птахів, ні гавкання собак, якась злюща тиша зараз Юлія оточувала. На небі висіли хмари, дуже густо, без просвітів. Тож Юлій подумав: а сонце там, на небі, взагалі є? Але Юлій ще трохи поміркував і вирішив, що сонце, мабуть, є - світло ж навкруги і не холодно.

Ось таке сіро-зелене та безрадісне середовище зараз оточувало та зустріло Юлія.

Юлій підійшов ближче до дверей і зупинився. Він побачив дзвінок – звичайна кнопка, червона. Юлій глянув на двері, на дзвінок. Він знав, точніше здогадувався, що йому саме сюди, а куди же ще. Для Юлія гра почалася.

Юлій ще раз озирнувся і переконався остаточно, що йому точно сюди, бо довкола не було інших будівель, не видно було й перехожих. Навіть якщо Юлій задумав би з переляку втекти, то тікати ні було куди: а ні дороги, скільки Юлій міг бачити в далечінь - нічого, від слова зовсім. Але подзвонити у двері він ще не наважувався, зволікав, хоч руку до кнопки і простяг.

Але Юлій поки опустив руку і ще раз обернувся: двері, якими він сюди пройшов, теж розчинилися в невідомості, як і обіцяв Голос. Так, мабуть, і мало бути. Все! Дороги назад немає. Дорога є лише вперед!

Юлій ще раз підняв руку і простяг її до дзвінка, але тут двері, які в дерев'яну будівлю, раптом відчинилися самі. На ґанок вискочила висока, досить симпатична жінка, з великими палаючими очима, скуйовдженою зачіскою, пишними формами та посмішкою на всі тридцять два. І вона мало не кинулась у захваті на Юлія.

- Ви абсолютно правильно прийшли та подзвонили саме туди, куди було треба! І більше нікуди не треба йти. Мити підлогу у нас є де, і брудної підлоги у нас піднакопичилося.

- Е-е-е, я не дзвонив, - промимрив Юлій.

- Дзвонили-дзвонили, не скромничайте. Я бачила, як ви опускали руку від кнопки. І вітаю! Ви – наша нова прибиральниця! Але ви, Юлій, і так це знаєте, якщо прийшли сюди. Ви на вигляд такий схвильований. Не хвилюйтеся. Прибиральниця - це професія дуже потрібна, відповідальна і, ну-у - просто відповідальна. Звати мене мадемуазель Стропила, завжди ласкаво просимо.

В Юлія округлилися очі від такого незвичайного імені.

Мадемуазель Стропила повернулася назад до будівлі, торкнувшись своєю модною зачіскою одвірка. Юлій увійшов за нею, і двері зачинилися.

- Нова прибиральниця. Як мило! - промовила дівиця, що проходила повз коридору, з важкуватими формами, так сказати «в тілі», Юлій помітив, прилизаним назад білим волоссям, довгими яскравими нігтями, в напівпрозорій блузі з грудьми вперед і в короткій класичній спідниці. – Раз не вміє досліджувати та займатися наукою, то в нашому науково-дослідному інституті їй тільки й можна дозволити, що тільки підлогу й драїти.

- Науково-дослідному інституті!? - з пригніченим обличчям промимрив Юлій і більше вже нічого вимовити не зміг, особливо згадавши зовнішній вигляд будівлі та навколишнє середовище.

- Точно! Це не вона - це він, - весело продзвеніла дівчина, злегка поправила спідницю, і виляючи крутими стегнами продовжила свій шлях коридором. – А підлога досі брудна, фу-у!

Після пережиття першого стресу Юлій оглянув коридор: нічого особливого – двері, фарбовані зеленою фарбою стіни, в тон трави, та вікна. На побіленій стелі - електричні світильники, які яскраво сяяли. І підлога, брудна!

Юлій пройшов до кімнати, яку йому відвели. Там був стіл, стілець, шафа, ліжко, відро, швабра та тряпка. Вікон не було. Все просто, знову.

- У нас брудна зараз лише підлога, і вам Юлій, чи я думаю – тобі, її треба буде мити.

- Нічого складного. Все просто, – сказав Юлій.

Так Юлій неохоче став прибиральницею чи полотером. Бути «полотером» Юлію сподобалося б більше, ніж «прибиральницею», хоча «прибиральниця», «полотер» – це не «науковець» чи «професор» і навіть не «науковий фахівець» науково-дослідного інституту.

- Головне - перший інструктаж! - Серйозно промовила Стропила, суворо жестикулюючи вказівним пальцем. - Миття підлоги треба здійснювати зворотно-поступальними рухами швабри, при цьому тряпку необхідно впритул притискати до підлоги, зрозумів, Юлій?

- Що ж тут не зрозумілого, - засмученим голосом промовив Юлій і опустив голову.

- І не варто шукати та вибирати конкретні забруднення підлоги – завжди драй її повністю, так надійніше. Якщо раптом зітреш до дір тряпку, то не переймайся з цього, отримаєш нову. А підлогу до дірок не зітреш. Вона міцна.

- А кабінети, їх мити?

- Ні, Юлій. Кабінети миють прибиральниці вже другого розряду, досвідченіші, більш кваліфіковані та перевірені, зі стажем, які вже навчилися мити підлогу в коридорі. А в тебе поки що перший розряд, я тобі привласнила його після інструктажу.