Глава 2

Глава 2

І тут Юлій знову розплющив очі. Він пам'ятав, що з ним сталося, яка неприємність. Юлій рукою торкнувся лоба. Але лоб, як лоб – ні болю, ні шишки, ні крові, ні шматочків бетону від стовпа на Юлієвому лобі, ні стовпа поряд, поламаного чи цілого і неушкодженого. Але й переслідувачів теж не було. Юлій почухав чоло, бо більше нічого на думку не спало. Озирнувся довкола: з усіх боків його оточувала темрява, навіть підлога була чорна, якої теж видно не було, а попереду - яскраве світло.

- Привіт, Юлій, - пролунав голос із темряви, що була за світлом. Точніше сказати із протилежної від Юлія сторони світла. Голос, так для себе одразу прозвав його Юлій, привітався з ним твердо, не голосно, спокійно, його голос був таким, який змушував завмерти і слухати, точніше слухатися. Однак Голос поки що нічого не наказав і не запропонував. А Юлій насторожився.

– Де я, хто тут? - Запитав Юлій, але не так твердо, як Голос. Юлій озирнувся, ще раз подивився у всі боки, вдивився вперед. Але яскраве світло зліпило очі і все, і було тільки світло, більше нічого. Було незрозуміло: це лампи світять чи щось інше, та й яка зараз різниця.

- То хто тут, дайте відповідь! - вже нервуючи та трохи голосніше промовив Юлій.

- Це ми, Юлій – ВОРОГИ! Вороги, в яких ти не віриш, - відповів Голос з якоюсь веселістю. - Ти не віриш. А ми є. Ми тут! І найлютіші у твоєму розумінні вражини. - Голос закінчив останню фразу і трохи засміявся.

- Хто це «ми»? – знову спитав Юлій.

- Вороги. Вороги і все, і цього поки що з тебе достатньо, - прозвучав той самий голос.

- То ви мої вороги, точніше - вороги мені? – Невгамомувався Юлій.

- Ну,.. не зовсім. Так, ми тобі вороги, вороги тим, хто залишився там, у твоєму вчорашньому житті, твоєму житті п'ять хвилин тому, житті до стовпа. Ми вороги ще й один одному. Ми ті, хто з іншого боку світла. Але ти не хвилюйся, ми не будемо тебе тут катувати, мучити... Ми тільки мило поговоримо.

- Ну, хоч би і на цьому спасибі. – Швидко відповів Юлій. - Але я не зрозумів, як це ви вороги один одному?

Юлій поступово ставав сміливішим.

- Та дуже просто. Нам не цікаво бути комусь друзями та й не зовсім нам це потрібно. Друзі, якщо вони, звісно, ​​справжні, мають робити добро один одному, допомагати, мають підставити плече, коли це потрібно. А якщо ми вороги, то допомагати, піклуватися про когось якби й не треба, від нас ніхто цього чекати не буде і не попросить. Нам не потрібно бути абсолютно чесним по відношенню до когось, та й нема це для чого!

Ми не хочемо, та й не живемо за одними правилами для всіх, тому що ми хочемо жити за власними правилами, такими, які нам подобаються і лише нам!

І ще що дуже важливо – це щоб в ворогів вірили такі, як ти, всі ті, хто залишився у твоєму житті до стовпа. Вірили в те, що вороги обов'язково є, і з нами треба боротися, завжди боротися! Обов'язково це знали і постійно готувалися до протистояння, готувалися до боротьби. А якщо має бути боротьба, то це стає головним у їхньому житті, а решту можна залишити на потім, на колись, коли всі вороги будуть переможені, всі до єдиного, коли настане світле майбутнє. І всі, такі як ти, точніше зовні схожі на тебе, ті, хто залишився там, у твоєму минулому житті – в тонусі, пильні, завжди уважні і, найголовніше – зайняті справою, головною справою у своєму житті, першорядною. Їм ніколи ставити запитання. І це, сподіваюся, буде вічним.

А один про одного, точніше, ворог про ворога, ми все знаємо, абсолютно все, і в нас баланс.

А ось ти в нас не вірив, у ворогів! А хто такі друзі, в яких віриш і на яких сподіваєшся ти - це ті, хто може сказати один одному правду навіть ту, яка не сподобається. Той, хто не лицемірить, завжди буде щирим, і ти навіть не подумаєш, що можна сумніватися в цьому, в його щирості. І друг, звісно, ​​повірить другу і правильно зрозуміє, головне – правильно! А якщо хтось раптом виявиться неправим, то вони обговорять це, друг вибачиться перед другом, не побоїться визнати свою неправоту, і вони обидва забудуть про це і пробачать один одного. А коли ми вороги, то чого можна від нас чекати – щирості? Ні, звичайно! Тільки підлості, підступності! Може й не так часто, головне те, що всі чекатимуть від нас саме цих якостей. Ворог із ворогом не поділиться останнім, а скоріше навіть прихопить, що погано лежить, та ще й облаїть недобрим злим словом. І це не буде дивним. І ти ніколи, від такого як ми, не чекатимеш добра і правди,  це ж правда?

- Ну ... Це ... Е-е-е, - промимрив Юлій. А Голос продовжив.

- Коли є вороги, і всі в них вірять, то можна не перейматися майбутнім, адже ворог не зрадить, ворог не обдурить очікування, твої добрі очікування. Він же ворог! На ворога завжди можна покластися і не прогадаєш. Коли є ворог, і він не поряд з тобою – невидимий, то завжди є заради чого жити і чого прагнути. Ворога потрібно обов'язково виявляти, викривати, перемагати та неодмінно перемогти. І не обов'язково це робити зараз чи післязавтра, головне, до цього завжди потрібно готуватися і бути завжди готовим, готовим до боротьби, готовим завжди встати та йти за першим покликом, і без вагань та сумнівів, без зайвих питань.

І кого вважатимуть ворогами твої колишні товариші, ну крім нас, вражин, звичайно? А це будуть такі ж люди, для яких ворогами будуть ти і тобі подібні з твого минулого життя. І ось вона для вас відразу мета в житті - постійна боротьба, напруга та обережність, і - пильність. І твої вороги теж обережні та пильні, у напрузі, не сплять. Готові до боротьби. І боротьба, вона ж постійно відбувається, начебто б її й немає, але вона завжди є. Всі пильні, обережні, всі спокійні і в усьому і всюди порядок, адже всі готуються. Вам добре – нам добре і всім чудово.