Ясин

ПРОЛОГ- ТІНЬ СІРКА

                                                             

 

                                               

 

ТІНЬ СІРКА

1

Цього дня сонце палило нещадно, а літо видалося спекотним і сухим. Степ вигорів дотла, і висока, пожовкла трава лише сумно шелестіла під копитами чотирьох змучених коней. Змилені тварини неслися без упину, здіймаючи куряву й вириваючи грудки сухої землі разом із корінням. Дрібні мешканці степу ховалися по норах та низьких заростях, а налякані раптовим гуркотом птахи з криком зривалися просто з-під ніг коней, покидаючи гнізда з малечею, та вершники на це не зважали.

То були запорозькі козаки. Двоє, що скакали позаду, раз у раз тривожно озиралися й переглядалися між собою: вони виглядали переслідувачів — і таки помітили їх. Козацькі коні вже геть знесилилися, тоді як погоня на свіжих скакунах швидко скорочувала відстань. Зрозумівши це, позадні козаки пришпорили коней і кинулися наздоганяти товаришів.

Попереду мчав козак у синіх шароварах, червоних сап’янових чоботях і дорогому жупані, підперезаному широким шовковим поясом. Він щосили гнав свого гнідого, тримаючи за спиною надійно припасований самопал, за поясом — пару пістолів із гострим кинджалом, а при боці — шаблю в оздоблених піхвах. Шапку з нього зірвало вже давно, тож неслухняний оселедець стирчав угору, мов колюча квітка будяка на вітрі, поки гострі, примружені очі пильно нишпорили довкола в пошуках небезпеки. Лівою рукою він міцно тримав повід свого коня, а правою — вів коня пораненого в плече побратима. Святковий жупан товариша геть просякнув козацькою кров’ю, що вже потемніла на спеці, а голова безсило звисала на шию тварини, гойдаючись у такт шаленої скачки.

Двоє козаків швидко наздогнали передніх і гукнули до козака без шапки:

 — Назаре! Назаре!

Та дужий степовий вітер, що саме здійнявся над вигорілим полем, відносив їхні слова далеко в ковилу. Тоді козаки ще дужче пришпорили коней і закричали на весь голос, перекрикуючи його свист:

 — Будяче! Трясця твоїй матері! Чи тобі полови гречаної у вуха набилося?! Стій, почекай!

Козак, що вів за повід коня з пораненим побратимом, озирнувся й натягнув повіддя. Товариші підскочили на змилених конях, лаючись і випльовуючи гіркий пил:

 — Ну й нагодував ти нас курявою, Назаре! Бодай ковінька твоїй матері! Кричимо: «Стій!», а ти мчиш, наче скажений.

 — Не чув, — коротко відповів Назар Будяк, зиркнувши на козаків гострим, колючим поглядом. — Що у вас?

Підвів голову й поранений козак. То був сам легендарний кошовий отаман Запорозької Січі — Іван Сірко.

Два дні тому його козаки розгромили московське військо під Охтиркою, допомігши гетьманові Дорошенку, і після перемоги Сірко з десятком вірних товаришів вирушив на свій хутір — перепочити та відзначити звитягу. Та дорогою московити влаштували засідку. Цар Олексій Михайлович не простив Сіркові того, що запорожці відмовилися присягати Москві, й наказав будь-що знищити кошового, який мав величезний авторитет серед січового товариства.

На невеликий козацький загін вороги налетіли зненацька й чисельною перевагою вчинили жорстоку, хоч і нетривалу січу. Двадцять козаків полягли в тій кривавій рубанині — порубані шаблями, пронизані списами та затоптані кіньми, вони залишилися лежати на лісовій галявині, залитій власною кров’ю. Та Іванові Сірку з кількома побратимами все ж вдалося вирватися з оточення й відірватися від погоні царських ратників, які мали єдиний наказ — вбити кошового.

Отаман втомленим поглядом дивився на козаків. Він хотів випростатися в сідлі, та скривився від болю й знову важко ліг грудьми на шию коня. Кошовий уже був у літах, але сили йому ще не бракувало, а поранено його було підло — пострілом у спину з самопала, із заростей ліщини. Коли ж московити побачили, що Сірко ще живий, то накинулися всім гуртом ще настирніше, і якби не Назар Будяк, який навів такого туману на полі бою, що вороги почали рубати своїх, — полягли б тоді всі до одного.

— Що там?.. — тихо запитав отаман змученим голосом.

— Погоня, — в один голос відповіли козаки. — Думаємо, ще до вечора нас наздоженуть, бо не відірватися нам.

Сиві отаманові вуса сумно опустилися. Чорна смушева шапка збилася набік, і з-під неї вибився сивуватий оселедець, упавши на очі. Сірко повільно закинув чуприну за вухо здоровою рукою й промовив:

— Залиште мене тут, а самі скачіть на Січ — їм потрібен лише я. — Очі Івана Сірка раптом спалахнули, мов жарини в нічному багатті. — А я їм тут приготую теплу зустріч. Залишіть мені самопал та пістолі.

 — Зостанусь я, — тихо мовив Назар Будяк.

Будяк був козаком уже не молодим, але й досі дужим та спритним: на Січі мало хто міг зрівнятися з ним у кулачному бою чи двобію на шаблях, бо казали, що він міг стати проти трьох або й чотирьох молодих козаків — і все одно виходив переможцем. Подейкували навіть, що сильнішого характерника, ніж Назар, ще не знало Військо Запорозьке, а після доброї чарки дехто з козаків пошепки клявся, ніби на власні очі бачив, як той обертався велетенським сірим вовком і рвав ворогів іклами та пазурами. Та хто б у таке повірив? Хоч люди й казали, що в давні часи ще й не такі лицарі траплялися.

Саме тому позаочі козаки називали Назара Будяка не інакше як Відьмаком. Він був справжньою тінню Івана Сірка й не раз витягував кошового зі смертельної небезпеки — може, з десяток разів, а може й більше, через що й пішла між людьми слава, ніби сам Сірко — характерник і чаклун. І ось тепер уперше Назар вирішив покинути свого отамана.

— Назаре… — тихо мовив кошовий. — Залишуся я, бо вони все одно підуть за мною.

— Я дам вам час, — твердо відповів Будяк, який уже все вирішив. — А ви мчіть на Січ, там вас не дістануть.

— Але ж це погибель… — із сумом промовив Іван Сірко. — Це смерть, Назаре.

Будяк ледь усміхнувся самими вустами:

— Ні, побратиме, то не смерть. Просто тут мій час уже вийшов, і більше я тут нічого змінити не зможу. — Він на мить замовк, вдивляючись у далекий степ, де в куряві вже темніли вершники погоні. — Прощавай, друже. Мене чекають в іншому місці, де наша земля в ще більшій небезпеці.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше