Ярослава

Ярослава

Привіт. Знайомтесь: це - дивовижний світ, в якому безліч різноманітних світів. Кожен з них змінюється, коли проходите через арки. Арки - це початок одного світу та кінець іншого.

Дивіться: а ось це світ, в якому живе лише каміння. Воно живе, настільки живе, що само рухається, одружується та народжує дітей, ось таких маленьких камінчиків.

Пройдіть через іншу арку: за нею починається життя води, такої чарівної та об’ємної, що вода сама приймає цікаві форми, які також живі. Так. Вода жива. Вона теж живе своїм живим життям, споруджує будинки, створює сім’ї та виховує своїх діток водичок, таких маленьких та гарненьких.

Ще одна арка - за межами неї починається життя вогню, але доброго, який не руйнує усе на своєму шляху, а робить щось творче, будує цілі вогняні міста, в яких красиво, безпечно, спокійно та яскраво. В цих містах живуть отакі маленькі вогнища зі своїми батьками.

Мабуть вже досить розповідати про світи, про які ми тільки почали свою доповідь. Може вже слід познайомити вас з нашою головною героїнею, яку звуть Ярославою.

Ярослава - дівчина-фея, якій тисяча років. Вона ще росте, їй ще багато рости, щоб стати дорослою.

Дівчинка вчіться магії, щоб стати повноцінною феєю, якою є її мати та бабуся та й інші жінки цього давнього роду.

У вільний час Ярослава полюбляє займатися одним ділом: її найулюбленіше хоббі - це створювати світи, а потім контролювати їх життя, тим самим становлячись для них королевою, яка править цими світами та захищає їх від зовнішньої загрози.

Але ми поки що нічого не розповіли про зовнішність нашої маленької феї.

Ярослава - дуже гарна дівчинка. Її каштанове волосся майже досягає її п’яток, коли вона стоїть. А зелені очі випромінюють якусь глибину погляду, вони одночасно сумні та мудрі, інколи помічають усе навкруги, а інколи повністю поглиблюються у внутрішній світ володарки таких чарівних очей.

Тендітна фея, яка прагне тримати усю свою реальність у своїх тонких руках.

Коли Ярослава хоче потрапити до конкретного створеного нею світу, вона не переходить з однієї арки до іншої, а викладає усі свої арки в своїй уяві у вигляді багатоярусного великого кола, а потім вибирає потрібну саме їй арку та входить до цієї арки. Миттєво без жодних перешкод.

Отже, саме зараз Ярослава вибрала багатокольоровий світ, де… ось зараз про все дізнаємось…

Так. Ось це. Зараз. Ще трошки. - І Ярослава увійшла в арку, яка була трошки прикрашена різнокольоровим листям.

Вона опинилася на величезній поляні, яка доходила майже до горизонту з одного боку, а з іншого - її огортав величезний ліс, повний різних кольорів.

Коли Ярослава підійшла до лісу ближче, вона побачила, що цей веселковий ансабль грає саме листя, яке було різних кольорів, настільки різних, що це дуже-предуже вражало.

Ярослава раптово почула голос:

- Шш-ррр… Йди за мной. - Хтось запропонував.

Ярослава озирнулася в сторону, звідки доносився цей шепіт, але нічого не побачила, крім того ж самого різнобарвного листя.

- Добре, я йду. - Відповіла Ярослава. - Але куди йти?

- Слідуй за листям. Шш-ррр.

Раптом зайнявся вітер та поніс купу листя в одному напрямку.

Ярослава побігла за цим листям. Вона прагнула швидше бігти, щоб встигти, але це виходило в неї тяжко.

Але вона згадала про свою магію, та змахнула рукою. Тоді купи листя, через які стрибала маленька фея, закружляли, об’єдналися - та перетворилися на літак, який підхопив Ярославу та поніс в повітрі цю дівчинку.

- Вище, вище! Швидше, швидше! Ще швидше! - Забажала Ярослава.

Листяний літак устремів в самісіньке небо та поніс швидше звука свою єдину пасажирку.

Все. Добралися. Вітер вже не гнав листя кудись далеко. Він взагалі стих.

Раптово перед Ярославою почав будуватися листя за листям листяний замок.

Ось він вже виріс. Великий, превеликий. Дуже високий.

Перед дівчинкою відкрилася огорожа. А потім знову цей голос:

- Заходь. Будь ласка. Я прошу.

А слідом від огорожі до самого замку зробилася стежка через те, що листя улітало в різні боки.

Ярослава пішла слідом цією стежкою. Вона дійшла до воріт. Хотіла постукати, а двері вже відчинялися самі.

Вона далі. Увійшла.

А в середині не було вже так самотньо. Там був бал, на якому танцювали, краще сказати, танцювало… листя. Але не просте, не безформене. Досить добре сформоване. Це були істоти, схожі на нас, але лише формами голови, спини, рук та ніг. А все інше - було листяним. Ну й добре, нехай буде так.

Раптом підійшов якийсь хлопець, скоріше це був хлопець, у вузьких штанцях та з короною на голові та запропонував потанцювати.

Ярослава погодилась - і її довге зелене волосся закружляло в цій високій залі.

Потім вона щось відчула. Мабуть, час вертатися додому.           

Ярослава хотіла піти, але її затримав цей хлопець, міцно тримаючи фею за руку.

- Мені треба піти. - Пояснила дівчинка.

- Я не можу тебе просто так відпустити. Ти повернешся? Ти ще повернешся? Ти повернешся до мене? - Розхвилювався листяний хлопець.

Ярослава мовчала.

Хлопець наблизився до неї та… солодко поцілував. На мить Ярославі здалося, що він схожий на людину. Вона навіть побачила його зелено-карі очі.

Отже, хлопець поцілував. А потім… відпустив її руку.

Ярослава відійшла, а потім зникла в просторі, не залишивши після себе нічого.

Ярослава з’явилась у себе дома. Раптом вона почула голос своєї матері, яка звала її снідати.

Поснідавши, Ярослава пішла зі своєю мамою на вулицю: дівчинка поспішала до школи, а її мама - попрямувала на свою роботу.

Але не все було так просто: тепер з голови не йшов отой листяна хлопець-істота, той парубок, який вплинув на усі думки Ярослави. Вона не могла повірити, що цей світ був не лише її уявою, а чимось більшим, справжнім, в який якимсь дивом вона потрапила, мандруючи своїми вигаданими світами.

- Цього не може бути… як це трапилось? Невже… - Шепотіла Ярослава. - Я потрапила не у свою уяву, а в іншу реальність, в існуючий паралельний світ, який я не повинна чіпати? Все. Досить. Мені час навчатися. Я вже біля школи.