Розділ 4

 Власне тіло перестає мене слухатись і я відчуваю, що падаю. Крізь затуманену свідомість чую моторошне гарчання й мені не потрібно бачити, щоб зрозуміти кому воно належить. А в наступну мить, крізь злегка зімкнуті повіки, вимальовуються обриси Есташа в сліпучому сонячному промінні, яке проривається крізь віконне скло й сповіщає про ранок нового дня. Від непроглядної темряви не залишається й сліду.

– Есташе, що сталося? – Кожне слово дається нестерпно важко, боляче навіть дихати. Та на цьому жахіття не закінчуються. Я починаю по-іншому відчувати нову домівку. Вона, наче заряджає мене, як батарейку. Дивна енергія сочиться зі стін і проникає мені під шкіру. За спиною Есташа я помічаю тіні, які тягнуться до мене, кличуть. А коли починаю на всю горлянку волати від страху, хлопець намагається мене заспокоїти.

– Дихай! Твоя сила прив’язана до твоїх емоцій. Ти повинна заспокоїтись, в іншому випадку – стане тільки гірше. Все, що з тобою зараз відбувається – нормальне явище. Через це проходив кожен твій предок. З тобою нічого не станеться. Все, що ти бачиш перед очима – образи з минулого, не більше. Вони тобі не нашкодять, вони хочуть допомогти, це твоя спадщина, сила, яка належить тобі по праву. – Кожне його слово набатом б’є по затьмареній страхом свідомості.

– Яка сила? Що ти верзеш? Мені просто потрібно добре виспатись і все минеться. – З надією дивлюсь у його очі, вишукуючи там підтвердження власних слів, та бачу в них тільки співчуття. Йому відомо що зі мною відбувається, відомо не з чуток.

– Ти належиш до стародавнього роду і твоя бабуся ніколи не відмовлялась від тебе, а просто намагалась вберегти. Разом із твоєю матір’ю вони вирахували, що твоє народження припадає на дев’яте покоління і в день твого другого повноліття він прийде, щоб забрати те, що по праву вважає своїм. Зореслава запечатала сили, які сконцентрувались в тобі з надією, що твої сліди загубляться й він не зможе тебе знайти. А разом з тим, це дало можливість твоїй бабусі підготувати вирощеного ярчука, в якості вірного захисника й фамільяра, в якому твої сили могли пробудити природні інстинкти.

– Хто по мене прийде? – На цю мить саме це найбільше мене хвилює. Запитання зісковзує з моїх вуст швидше, ніж я встигаю переварити інформацію.

– Чоловік із твоїх снів. Спроби рідних приховати твоє народження виявились марними. Він відчув тебе значно раніше.

– Звідки ти знаєш про мої сни? – Вже з підозрою дивлюсь на хлопця.

– Бо я в них був. – Ошелешує відвертим зізнанням. Він справді божевільний!

– Я б помітила! Окрім незнайомця й злющого цербера там нікого більше не було.

 Він якось дивно на мене дивиться, наче я не бачу очевидного. Тільки зараз я чомусь звертаю увагу на його очі кольору арктичного льоду.

– Я і є цербер з твоїх снів – Втрачає залишки терпіння й змушує мене заціпеніти від почутого. Ефект ще більш приголомшливий, ніж першого разу. Ще б пак, не кожного дня тебе намагаються переконати, що ти розмовляєш із міфічною собакою.

 Починаю заперечно махати головою, намагаючись впоратись із потрясінням, яке одне за одним валиться мені на голову. Борючись водночас із бажанням негайно все кинути й повернутись у свою орендовану квартиру, та розумію, що він не жартує й моя втеча нічого вже не змінить. Його погляд досі незворушний і холодний, а ці очі… До болю знайомі… Та я не бажаю цього визнавати, не хочу, щоб в одну мить зруйнувався світ в якому я досі жила. Нехай він був не ідеальний, та в ньому не було монстрів, невідомої мені раніше сили роду й моторошних тіней, які поволі почали розсіюватись у повітрі.

 – Зореслава просила потурбуватись про тебе, якщо все піде не за планом. Саме це я намагаюсь зробити. Може в мене не дуже добре виходить, та я пообіцяв їй. Розумію, що тобі зараз важко сприймати мене серйозно, адже мій вигляд суперечить сказаному, та подібного ефекту не очікували навіть твої предки. Ми з тобою носимо одне ім’я, адже Есташ – скорочена форма імені Євстахій і обоє народились у березні, що відіграло важливу роль у ритуалі єднання, який провела твоя бабуся. Сили й можливості ярчуків народжених у дев’ятому коліні не дооцінювали, а в сукупності з магією роду, якою мене прив’язали до тебе і зробили фамільяром – дали несподіваний ефект. Я можу приймати людську подобу.

 Далі все відбувається, наче в тумані. На підтвердження власних слів, хлопець перевтілюється у мене на очах, чим доводить мало не до істерики. Його тіло б’ється у конвульсіях й поступово приймає форму звіра. Шкіра вкривається густою чорною, наче ніч шерстю, а руки й ноги видовжуються й обростають рядом здоровенних кігтів. Важко повірити й тим паче прийняти те, що бачу. Видовище не для слабодухих. Я, наче потрапляю до фільму жахів, де граю головну роль, якої ніколи не хотіла.

 В голові прокручуються його слова про силу роду й фамільяра. І мені не подобаються власні здогадки про те, яку роль відіграю я у всій цій історії. Цього просто не може бути, хоча, як і все інше, що зі мною відбулось за останні дні! Відьма… – шепочу собі під ніс і намагаюсь вберегти залишки здорового глузду, адже все це звучить на грані фантастики, що межує з божевіллям. З моїм божевіллям…

– Хто такий Пек? – Ковтаючи задушливу грудку в горлі, озвучую запитання, відповідь на яке досі не отримала. Якщо саме він мені снився останній рік, мимоволі ловлю себе на думці, що я сама хотіла, щоб він виявився реальним. Іноді, потрібно бути обережніше з власними бажаннями.

– Він – зло! – З якоюсь огидою в голосі, промовляє Есташ, котрий знову приймає подобу молодого чоловіка. – Поріддя із самого пекла! Йому тут не місце! Сьогодні ти повинна залишатись у будинку і ні в якому випадку не покидати його стін, а я буду поряд, очікуючи його приходу.