Розділ 38

Пінас заклав довгу дугу і, плавно набираючи швидкість, помчав до берегової лінії, що ледве виднілася на горизонті.

— Вікторе Оттовичу, не знаю чи вправі ми з вами на цю тему поговорити, але…

— Запитуйте… Весте. Що знаю і можна — розповім. Я ж розумію: питань у тебе накопичилася сила-силенна. І всі суперечливі, як аверс та реверс.

— Якщо ГРУ усе відомо, навіщо була потрібна ця нібито розвідувальна операція?

— Ну, припустимо, далеко не все. Та й за термінами… Зараз увімкну автопілот…

Майор набрав потрібні координати на пульті навігації і повернувся обличчям до Веста.

— Загалом підозри про подвійне дно у роботі СВВІБ виникли у керівництва Оджака не так давно. Лише кілька років тому. Та й те, як не сумно це усвідомлювати: афера відкрилася зовсім випадково.

— Такий високий рівень таємності?

— Навпаки, — зробив невизначений жест майор. — Все на увазі, все під контролем і з найвищої волі. Та й хто міг запідозрити службу безпеки імперії у тому, що вона займається не лише безпекою… Ти ж знаєш причину створення ГРУ. Ні про яку змову чи порушення з боку СВІБ і гадки не було. Просто, якось, їх Величність зауважили в слух, що котрий рік імперія воює, а досі про супротивника практично нічого невідомо.

Вест кивнув.

— А побажання імператора, навіть якщо воно не сформульоване у чіткий наказ, все одно є найвищою волею. Голова СВІБ і слухати не хотів про виникнення на базі його служби ще одного підрозділу, і тоді на рівні вищого командування було ухвалено рішення доручити створення розвідувального управління яничарам. Оскільки Оджак вже має чудову навчальну базу і навіть додаткових коштів не знадобиться. Лише віддати наказ про включення в підготовку курсантів кількох спеціальних дисциплін та використання кращих випускників при вирішенні кадрового питання… — майор подивився на Климука, який виразно починав нудьгувати, і сам себе перебив. — Я так розумію, що передісторію можна опустити.

— Взагалі, я теж тут навчався.

— Угу... Так ось. Коли ГРУ нарешті було сформовано і розпочало виконання безпосередніх завдань, використовуючи як точку відліку матеріали зібрані СВВІБ, виявилося — безпека взагалі не вела жодних серйозних розвідувальних заходів. Схоже, вони просто не знали, як це робити, та й не прагнули особливо. Історично звикнувшись з думкою, що внутрішній ворог небезпечніший за зовнішній. А тому обмежилися превентивними контррозвідувальними заходами та й заспокоїлися.

— Хіба таке можливе?

— Чому ні, — знизав плечима той, — якщо ніхто не ставить зайвих запитань? Вашого дідуся, судячи з усього, влаштовували звіти, які спочатку надавали попередник, а потім і метр Нік-кита. Тож ГРУ почало вистежувати еннемі, можна сказати, з нуля… І ось тут почалися дивацтва, які вже не можна було списати на відсутність досвіду спецслужб чи банальної лінощів співробітників. Навпаки… Випускники Оджака так завзято взялися до справи, що інформація хлинула потоком. Цілком суперечлива. І так, що аналітики схопилися за голову. Як тільки починало прояснюватися хоч щось і вже можна було спробувати спрогнозувати дію ворога і місце наступного нападу, хоча б у першому наближенні, як Еннемі з'являлися зовсім в іншому місці.

— Витік інформації ...

— Саме такого висновку й дійшли в Управлінні. Перешерстили весь особовий склад, занапастивши на це майже півроку. Але крота так і не знайшли. Максимально обмежили коло осіб, які мають доступ до повної інформації, тільки й це не допомогло. Залишалося лише просити імператора дозволити стеження за вищими сановниками. І тут одне дівчисько, готуючи курсовий проект, натрапило на якусь невідповідність у цифрах статистики. За її розрахунками виходило, що виробничі потужності ВПК споживають сировини та енергії майже вдвічі більше, ніж випускають продукції. Не розуміючи, в чому помилка, Оля прийшла з цими результатами до свого куратора.

— Оля? Вибачте, ви сказали: Оля?

— Так. Саме твоя колишня подружка і знайшла ту ниточку, потягнувши за яку нам вдалося розмотати весь клубок.

— Так ось чому «Ниточка»… Оля загинула.

— На жаль. І ніхто не знає, що вона робила на Магніфіко.

— Тобто як?

— Ну, ти ж знаєш, аналітики живуть практично на казармовому становищі. Тому двічі на рік їм надається короткострокова відпустка для влаштування особистих справ. Ниточка подала рапорт, отримала дозвіл, а потім відбула у невідомому напрямку. Де саме вона опинилася востаннє, ти бачив.

Климук проковтнув грудку, що підступила до горла, і промовчав.

— Одним словом, провівши ретельне розслідування, ми вийшли на СВВІБ. А точніше, на саму верхівку імперської служби безпеки. І, м'яко кажучи, вперлися у стіну. Доповідати Його Величності про те, що ніяких еннемі не існує, що три покоління імператорів воювали самі з собою, тому що деякі особистості водили їх за ніс. Ще й непогано наживаючись на махінаціях. Адже як усе відбувалося… Заводи закуповували сировину за рахунок бюджету. А ту частину техніки, спорядження та інших запасів, що прямувала до еннемі, продавали за готівку.

— Це ж величезні гроші.

— Фантастичні. Але навіть не це найстрашніше… Чистоган голова СВВІБ отримував із Фонду підтримки армії та Космофлоту! Тобто, нахабно розкрадаючи народні пожертвування. Уявляєш, що станеться, коли громадяни імперії про це дізнаються.