Розділ 34

— А якщо я таки відмовлюся?

— Відмовитеся?! — метр Нік-кита мимоволі подався вперед. Схоже, йому ні на мить не приходила така думка. — Але чому?!

Вест промовчав.

— Мій принце! Ваша Високість! Чому? Хоч убийте, не розумію ваших сумнівів? Адже те, що я пропоную, за великим рахунком, навіть злочином назвати не можна. Був би Імператор безсмертний, тоді так. А ми лише трохи прискорюємо прихід старості. Не у немовляти безневинного життя відбираємо. Ваш батько пожив досхочу. Так, що мільйони громадян імперії з радістю змінили б весь відпущений ним термін на один рік. Але навіть якби й у немовляти… Ваша Високість, подумайте про долю Ирія!

— Метре, ​​немає потреби намагатися пояснити мені вдруге. Я зрозумів ваш погляд. До того ж, ви дуже наочно підтвердили його… Життями солдатів. Але мені, ближче і зрозуміліше вчинок імператора. Коли він не вважав за можливе жертвувати невинними людьми, навіть для порятунку сина.

— Ви впевнені, що Олександр III прийняв би таке ж рішення, якби питання стояло не про ваше життя, а про його?

— Це не має значення…

— Як сказати. Особисто я більш ніж впевнений у протилежному. І якби ментальний блок можна було ввести після присяги, давно б уже поговорив з Його Величністю начистоту. Але, на жаль, життя не має умовного способу. І «якби» не приймаються до уваги... — метр Нік-кита чіпко подивився Весту в очі. — Мій принце, сподіваюся ви цілком усвідомлюєте, що коли справа зайшла так далеко, ніхто не зупиниться. І я, з величезним жалем і небажанням, буду змушений вдатися до найрадикальніших методів. Імперія просто не має іншого шансу.

— Смішно, — Климук справді посміхнувся.

— Вибачте?

— Ви збираєтесь змусити мене дати добровільну згоду? Самі вслухайтеся, як це звучить… «Змусити» та «добровільне».

— Ні, Ваша Високосте. Адже що таке свобода? Усвідомлена потреба. Отже, людину потрібно лише поставити в такі рамки, коли вона усвідомлює, що співпраця — найкращий вибір.

— Намагатиметеся… — кивнув Вест. — Так, погоджуся. У кожного є межа болю, після чого людина здається. А якщо я, давши згоду, потім передумаю?.. Ви повірите, почнете програмування, але замість союзника отримаєте ідіота?

— Не вважайте мене за дитину, мій принце. Я на посаді голови СВВІБ уже майже сто років. Повірте, знайду спосіб підстрахуватися.

— Справді?

— Не вірите? Даремно. До речі, ви самі вказали на свою болісну точку. Бажаєте перевірити?

— Чому ні? — знизав плечима Климук. — Якщо ми маємо таку довірливу розмову.

— Як накажете… — обличчя метра набуло виразу, який зазвичай буває у наставників, які втомилися сотий раз повторювати тупоумному учневі великі істини.

— Ви не боїтеся нічого щодо вас особисто. Я навіть впевнений, що у вас вистачить мужності померти під тортурами, але не зламатися. Але якщо замість вас страждатиме хтось інший…

— Ви не посмієте, стара сволота! — Вест спробував схопитися на ноги, але інспектор Левінсон навалилася на нього і перервала спробу врізати голові СВВІБ по фізіономії.

— Ваша Високість, навіщо так пафосно? — розвів руками метр Нік-кита. — Ми ж лише розмірковуємо вголос. Антоніна! Облиш принца. Його Високість шляхетний, запальний, але й відхідливий. Адже ви вже заспокоїлися?

— Та відчепи ти… — пробурчав Климук чи то дівчині, чи метру.

Тоня відсторонилася, виправила костюм, чарівно посміхнулася Весту і завмерла, готова виконати будь-який наказ.

— Переконалися?

Але Вест так просто не міг здатися, навіть якщо й розумів, що програв начисто.

— Цікаво, як вам вдасться знайти на Белоні тих, кого я вважаю невинними жертвами?

— А ви, як і раніше, вважаєте їх еннемі? — здивовано підняв брови метр Нік-кита.

— Ви не відповіли.

— Ну, якщо Ваша Високість наполягає... — голова СВВІБ кивнув Антоніні.

Інспектор підхопилася і швидко вийшла з кімнати.

— Це ваша відповідь?

— Хвилинку терпіння, мій принц.

Двері зашипіли і Весту стило величезних зусиль, щоб не озирнутися. Втім, у цьому не було потреби. Дзеркальна стіна чудово відбивала поряд з Антоніною молоду, гарну дівчину.

— Теса?!

— Пане інспектор… — радісно вигукнула та, помітивши Климука. — Слава Творцю! Я вже й думати не знала, що від мене хочуть. А це ви.

— Бачу, продовжувати не треба… — метр кивнув ще раз. Антоніна взяла Тесу за руку та вивела. Та не впиралася, а тільки вивертала голову, намагаючись подивитись на Климука.

— Нічого не бійся. Все буде гаразд! — Вест навіть підвівся. А коли двері зачинилися, повернувся до співрозмовника.

— Ви…

— Вибачте, мій принц, але ви знову гарячкуєте. Нічого поганого з вашою симпатією не станеться. Якщо не забудете, воля ваша, зможете потім взяти дівчисько до палацу. Хоч грілкою для ліжка, хоч фавориткою… — метр посміхнувся. — Ніколи не розумів різниці. Але це все потім. Спершу мені потрібна ваша згода. Сподіваюся, ми з вами обидва досить розумні, і мені не доведеться перераховувати всі ті кола пекла, які бідній дитині доведеться пройти, якщо ви й далі впиратиметеся?