Розділ 25

Після міського смогу і нудотного амбре звалища, чисте лісове повітря саме собою здавалося вишуканим ароматом. За внутрішнім відчуттям Веста вже минула опівніч, але великий місяць — Еніо ще не зійшов, а від маленької Еріди користі було не більше, ніж від звичайного зоряного розсипу.

Тим не менш, навіть у підліску швидкість просування групи якщо і впала, то майже непомітно. Потужні ліхтарі, видані всім, навіть Весту, давали достатньо світла, а провідник — чудово знав дорогу і вів до вказаної точки найзручнішим шляхом.

Умовляти Уну майже не довелося.

Схоже, за той час, що Климук провів у приємній розмові та розпиванні пива, дівчина встигла пройти первинну обробку. Втім, її могли й не чіпати. Адже немає гіршого ката, аніж власна уява. Воно вже точно знає всі наші страхи, навіть найпотаємніші, і неодмінно стане лякати саме ними. Одним словом, варто було тільки Весту завести розмову про те, що він хоче відправити Уну подалі звідси, як дівчина відразу розплакалася і погодилася. У тому сенсі, що була згодна вирушити на будь-який край світу, аби ні хвилини довше не залишатися у цих страшних стінах.

А ще Уна із дитячою безпосередністю цілком серйозно оголосила, що вірить Весту. Вона, мовляв, знає, що він добрий і не скривдить її.

Заперечувати не мало сенсу та й що тут скажеш? Що насправді ти не білий та пухнастий, як кролик, а навпаки — вовк у шкурі овечки? Смішно. Особливо, якщо тобі треба, щоб дівчина довірилася і погодилася. Втім, вона все одно навряд чи повірить будь-яким запереченням. Жінки ж, як вирішать собі щось, так хоч кіл на голові чеши. Чи — теши? Гм, старовинні приказки, річ цікава, тільки часом незрозуміла половина слів.

Загалом, Уна погодилася набагато раніше за відведений термін і решту часу мічман Климук витратив на живопис краси рідного світу. Дівчина слухала як казку. Адже досі для неї все, що знаходилося за межами атмосфери Белони, було ворожим, смертельно небезпечним Космосом, захопленим нещадною імперією кровожерливих нелюдів. Мета котрих поневолити, а то й зовсім знищити єдиний світ людей.

Але ось яку цікаву деталь Климук помітив у цій розмові.

Йому дуже просто було розповідати Уні про красу Обстинатки та Геї. Цілком не доводилося підбирати слова, ніби читав уголос сторінки готового тексту. За влучним визначенням древніх мудреців: Климук говорив, як у писаному. Але як тільки розповідь перескакувала на моменти, пов'язані з Інокинею або, наприклад, Магніфіко — внутрішній голос замовкав, ніби ця тема йому була не цікава чи незнайома, а лейтенант, відповідно, одразу починав мимрити, збивався з одного на інше і плутався в хронології подій

Було б цікаво, якби не вкладалося в теорію про хибність дитячих спогадів Климука. А радіти з цього відкриття чи ні, Вест ще не зрозумів.

З одного боку, хіба погано дізнатися про себе таке?.. Та мільйони хлопців погодилися б помінятися з ним місцями і стати спадкоємцем престолу. Втім, сам Климук теж від подарунку долі відмовлятися не збирався. Тим більше коли всі так на цьому наполягають. Але якийсь сум залишався. Як при розлуці зі старим вірним псом, чиє життя, на жаль, набагато коротше за людські дні.

— Ми на місці...

Антоніна, що йде попереду Веста, зупинилася і розвернулася до нього обличчям.

— Я бачу...

Взагалі, якщо чесно, то Климук не бачив нічого, крім ланцюжка з хлопців у камуфляжі. Вони не плуталися під ногами, не заважали пересуванню, одного разу навіть допомогли, підхопили під руку, коли він оступився, перебрідаючи річку, але весь час були поряд. «Для забезпечення безпеки найяснішої особи!», — Як висловився метр Нік-кита. Сам він, через поважний вік від нічної прогулянки відмовився, довіривши очолити її інспектору Левінсон. Але перед цим узявши слово з Климука, що той не викидатиме ніяких фокусів.

Вест не вагаючись пообіцяв, не пробувати втекти з Белони через телепорт, або якимось іншим способом. А щоб закрити тему і уникнути двоякості тлумачень, за власним почином, дав слово яничара, що як тільки відішле Уну, то одразу добровільно вирушить у будь-яке місце, куди голова СВВІБ захоче його запросити.

— Весте… Ваша Високість… Я сподіваюся…

— Розслабся, Тоню, — Климук підбадьорливо поплескав дівчину по передпліччю. — Жодних сюрпризів.

Потім повернувся до Уні, що тихенько завмерла поруч з ним. Вона не видала за всю дорогу жодного звуку, а лише час від часу, ніби ненароком торкалася його ліктя.

— Ти готова? Не передумала?

— Ні… — Уна відповідала напівпошепки, ніби боялася, що їх підслуховують. — Але ти не залишиш мене там саму надовго, правда?

— Я постараюся, — на відміну від неї, Вест говорив жорстко, тоном вселяючи впевненість. — Не хвилюйся. Все буде чудово. Ніхто тебе не скривдить. Спочатку, звичайно, стануть набридати розпитуваннями, але ж тобі нічого приховувати. А як довідаються про все, що цікавить то й відчепляться. А на той час і я повернуся.

— Так… Так і буде… — дівчина кивнула. — Ми ж про це вже говорили. Я готова. Куди далі?

— Стій тут. Мені спочатку треба активувати капсулу. Вона тільки на моє біополе відреагує.

— Весте! — Тоня зробила крок ближче.

— Що ще?

— Мені дуже не хочеться тебе ображати своєю підозрілістю… Я чудово розумію, чим мені це відгукнеться, коли ти займеш покладене тобі по праву народження місце в Імперії, але… Мені ж голову відірвуть. Причому зовсім не фігурально.