Розділ 7

Випроводивши задоволеного мічмана і подарувавши йому на прощання солодкий поцілунок, що ледь не перейшов у любощі просто в дверях, Барбара Ліщинська якийсь час стояла нерухомо, наче забула, що вона повинна робити далі, а потім різко розвернулася і квапливо кинулась у душ.

Поперемінно міняючи крижану воду на окріп, дівчина довго й із задоволенням змивала з тіла власний і чоловічий піт, поки її ніс не погодився з тим, що ні на шкірі, ні на волоссі, ні десь ще не залишилося навіть молекули чужого запаху.

Барбара задоволено потяглася, все-таки хлопець не був егоїстом, зумів доставити їй кільканадцять приємних миттєвостей. Провела долонями по напружених грудях і стала під сушарку. Насичений активними іонами озону теплий вітерець швидко зібрав зайву вологу зі шкіри та висушив волосся.

— Ну що ж, мала… — Барбара закуталася в махровий халат і вийшла з ванної кімнати. — Хороша дівчинка. Розумниця... Ти гарненько попрацювала, так що тепер можеш і відпочити. Щезни... Тепер я трохи погосподарюю, якщо ти не заперечуєш. Ха-ха-ха... Сподіваюся, мій улов вартуватиме затрачених тобою зусиль.

Якби Вест зараз почув голос Барбари, то був би дуже здивований змінами, що відбулися в ньому. Мініатюрна вчителька, яка весь час їхнього знайомства щебетала й зойкала ніжним ліричним сопрано, залишившись одна, раптом заговорила низьким і сиплим чоловічим басом, з виразно вульгарними інтонаціями. Але поряд з нею нікого не було, а саму Барбару така зміна, схоже, ніскільки не дивувала. Принаймні вона нічого не відповіла тому, хто таким несподіваним і абсолютно безцеремонним способом вторгся в її життя.

Трохи незграбно, ніби не своїми руками, вона засунула у приймальне гніздо гіпнофону кристал із копією запису, люб'язно наданою своєю випадковій знайомій мічманом Климуком, вклала у вухо горошину динамка, відкинулася на спинку дивана і заплющила очі.

— Ну що ж, принце… Розкажіть нам про свої пригоди…

Спершу перед внутрішнім зором того, хто зараз окупував свідомість дівчини, пронісся набір цифр, літер та інших символів — швидше за все номер у каталозі архіву Оджака, а потім на темному тлі висвітився напис:

«Мічман Вест Климук. Борт рейдера «Сапсан». Квітень 2015 за офіційним календарем Ирія»

Потім напис зник, гіпнофон провів підстроювання особистісних параметрів і незнайомець занурився в споглядання запису, на час перегляду ставши головною дійовою особою подій, що транслювалися.

— Примарно все в цьому світі бурхливому...

Є лише мить на порозі буття.

Є лише мить, між минулим і завтрашнім.

Саме її називають життям.

Спочатку пролунав фрагмент улюбленої пісні, а потім бортовий комп'ютер голосом Веста насмішкувато промовив:

— Прокидайся, лежню! Страшний Суд проспиш...

Заперечувати самому собі, особливо у вигляді безпристрасного «заліза», справа марна, тому Вест розплющив очі і вислизнув з-під ковдри. Враз нестерпно захотілося назад, у тепле ліжко, але Климук не піддався «зову плоті», швидко виконав кілька дихальних вправ і вискочив у коридор. Там повернув до спорткомплексу. У хорошому темпі, пробіг півкілометра коридорів і сходових кліток, у довгому стрибку відчинив ногою двері басейну, але трохи перестарався, а тому не встиг згрупуватися і у воду бухнув, як камінь. Здіймаючи сніп бризок і такий плескіт, наче гримнули розгінні дюзи, переходячи звуковий бар'єр.

Плавав Вест довго, з насолодою, поки не відчув, що кожен м'яз тіла став важким і гарячим. І тільки після цього, вкладаючи в кожен рух максимум зусиль, проплив в граничному темпі ще одне коло, виліз із басейну і пострибав на одній нозі під контрастний душ.

Переодягаючись, Вест зауважив, що сьогодні витратив на ранкову зарядку більше часу, ніж зазвичай. І щоб не порушувати встановлений раз і назавжди на кораблі порядок, у їдальню пішов не пішки, а скористався пневмоліфтом.

Рівно о восьмій за бортовим часом мічман Климук сидів за столиком і натискав кнопки меню, замовляючи свинячу відбивну з картопляним гарніром, омлет із трьох яєць на помідорі та з сиром, два шматки білого хліба, масло, салат з білокачанної капусти, склянку виноградного соку та велику чашку капучино. Ну і, природно, шматочок торта, що носить ім'я чи то якогось древнього воїна, чи то засновника кондитерської.

Велика кількість страв могло шокувати будь-якого дієтолога, але Вест вже давно звик вживати найкалорійніші продукти в першій половині дня, — зручніше форму підтримувати. А ще, як усякий яничар, Климук вважав: що про ситість краще потурбуватися з ранку, а то «що день грядущий нам готує» ніколи і нікому достеменно невідомо. Поки чекав на замовлення, викликав на зв'язок бортовий ШІ.

Солов'їна трель повідомила йому, що головний комп рейдера «Сапсан» готовий до спілкування.

— Доброго ранку, Інь! — привітався Климук. — Ану, друже, повідом обстановку.

— Доброго ранку, мічмане! — зараз «Інь» використав голос капітана. — Політ проходить штатно. До прибуття на орбітальну станцію «Озон-17» у надсвітловому режимі залишилося приблизно сорок вісім діб. Увімкнути таймер зворотного відліку?

— Все добре, прекрасна маркізо… — буркнув Вест. — Не варто…

— Не зрозумів вас. Прошу уточнити команду.