Глава 10

- Алексе… Пробач, що пішов не попрощавшись з тобою, втім, як завжди.

- Ти знову під кайфом! Як ти мені набрид, Сандре! Сьогодні на зборах ти поводився огидно, ти мій брат, один із засновників і тому ти зобов'язаний був поставити свій підпис!

- Я тобі особисто нічого не винен! Але чомусь ти не забуваєш про мене, про те, що я твій брат, коли тобі потрібно поставити підпис на якомусь чортовому папері! У мене зараз відмінний настрій і тобі не вдасться вивести мене з себе.

- Я в цьому й не сумніваюся, настрій у тебе має бути прекрасний, звичайно! Тільки такі слабаки як ти піднімають його собі героїном. Бідолаха, тобі, на жаль, теж не вдається забути про те, що я твій брат, особливо коли терміново потрібні гроші на наркотики. Я втомився боротися з тобою, Сандре, ти мільйон разів обіцяв лягти в клініку і що в результаті? Ти спускаєш гроші батька на цю погань? У чому сенс твого нікчемного життя?

- Все життя плутатися у тебе під ногами, о чудовий Алексе, ось мій сенс! - хмикнув Сандр, - Своїми недоліками, я відтіняю твої гідності, ми як чорне та біле, як зло та добро.

- Досить блазнювати! Зараз мені не до тебе. З ким ти щойно розмовляв, тут в коридорі?

- Зі своєю совістю, - Сандр явно бавився з того, що брат все більше дратувався.

Алекс Фаррел штовхнув ногою двері і заглянув до кабінету, де в кутку стояла зовсім розгублена Марія.

- Вона знову шпигує за мною! - вигукнув він, переступаючи поріг, - Ні, ця прибиральниця якесь прокляття на мою голову!

- Вона ніякого відношення до твоєї фобії не має. Марі просто люб'язно викликала мені таксі, залиш дівчину в спокої! - Сандр перестав посміхатися і скорчив розумну гримасу.

- Якщо на тебе чекає таксі, тоді чому ти досі ще тут? - старший Фаррел гнівно блиснув очима.

- Хочу врятувати невинну жертву, знаючи тебе ти не доведеш її до істерики, відриваючись на ній за весь свій невдалий день. Марі, сьогодні ти поїдеш на таксі. Ми вже можемо йти, правда, Алексе? - і Сандр жартома чемно вклонився братові.

- Розсудливо буде вас відпустити, - промовив крізь зуби Алекс, - Але завтра, міс, я буду знову змушений бачити вас в моєму кабінеті. І спробуйте тільки не послухатися мене!

- О! Як же страшно, жах пройняв. Охолонь, Алексе, ти керуєш всього лише компанією, а не світом - люди не твоя власність. Марі, підемо, я Сандр Фаррел, особисто проведу тебе до таксі.

- Ні, не потрібно, - тихо відповіла Марія, - Я прекрасно дістануся сама, а таксі вам потрібніше, містере Фаррел.

Не глянувши більше ні на одного з Фаррелів, вона прослизнула в прочинені двері і швидким кроком попрямувала до виходу, кивнувши на прощання охоронцеві, який чергував біля головного входу.

- А ось сперечатися зі мною не потрібно! - схопив її за руку Сандр Фаррел. - Занадто пізно ходити порядній дівчині по нічному Нью-Йорку. Ти ж порядна дівчина? І занадто рано для нічних метеликів, а такого метелика як ти будуть не проти прибрати до рук нехороші дядьки.

- І це ви мені говорите? - підозріло глянула на нього Марія.

- Ха! Так, твоя правда, я теж не янгол, але я хоча б зізнаюся в цьому, а це вже немало. Таксі відвезе нас обох, спочатку тебе, а потім я покочуся в своє родове гніздо. Домовилися?

І не чекаючи відповіді, він відчинив дверцята таксі, підштовхнувши її в машину. Марія важко зітхнула, розуміючи, що доведеться погодитися з ним та сіла на заднє сидіння. Сандр безцеремонно вмостився поруч.

- Поїхали! Друже, спочатку відвеземо даму. Куди ж дамі потрібно? - подивився він затуманеними зеленими очима в її бік.

- Готель «Провінс», - відповіла вона, дивлячись в спину водієві.

- І в якій це дірі знаходиться? - Сандр здивовано підняв брову.

- У цій дірі теж живуть люди, містере Фаррел. Я думала нью-йоркці добре знають своє місто.

- Ще раз назвеш мене містером Фаррелом, я висаджу тебе прямо на дорозі. У нас один містер Фаррел, намісник бога на землі, а я простий хлопець, ну може і не дуже простий і навіть десь занадто заплутаний, але мене можна називати просто Сандр.

- Давайте просто помовчимо, я дуже втомилася. Я хочу спокійно доїхати додому і виспатися. Мені здається, чим менше я буду знати про Фаррелів, тим спокійніше я буду жити, - різко відповіла Марія.

- А я й не збирався виливати тобі свою душу! Ти слов'янка?

- Так.

- Кажуть слов'яни дуже добрі люди, чому ж ти така зла?

- Я не зла, я просто втомилася місте ..., - Марія осіклася, глянувши на свого співрозмовника, - Сандре.

- У мене є безглузда якість, я занадто добре відчуваю людей, я бачу все по їхніх очах. Ти не втомилася Марі, ти забита життям. Така молода і така втомлена від життя.

- Глибокий філософський висновок, але говорити про це я не хочу.

- Добре, помовчимо.

Через кілька хвилин він вимовив:

- А хочеш кави?

- Ні, дякую.

- Не бреши, хочеш. Зупини тут на розі, - Сандр простягнув водієві таксі зелену купюру, - Почекай нас хвилин двадцять.

Таксі пригальмувало біля маленького кафе. Марія знизала плечима, здавалося, цей ненормальний день не хотів закінчуватися просто так. Вона подала руку молодшому Фаррелу і вийшла з машини. Час був ще не дуже пізній для цього міста, але відвідувачів в кафе було дуже мало і миловидна офіціантка одразу підскочила до їхнього столика.

- Дві кави, будь ласка, - не дивлячись на неї, промовив Сандр.

Марія мовчки дивилася у вікно, поки не принесли дві чашки гарячого ароматного напою. Все також в повному мовчанні вона потихеньку пригубила з чашки міцної кави, дивлячись перед собою, крізь молоду людину.

- Ти давно в Америці?

- Вже пів року, - знехотя відповіла дівчина.

- Надовго?

- На два роки. Я підписала контракт на два роки, - приречено, луною вимовила вона.

- Судячи з твоєї інтонації, це ціла вічність.

- Для мене так. Не можу прижитися тут, все для мене чуже або я чужа для всіх, а втім, неважливо.