Глава 2

Марійка вискочила в перервах між лекціями на ґанок другого корпусу їхнього університету, де зазвичай бурхливо обговорювали студентське життя численні групки студентів. Але сьогодні погода була мерзенна і людей помітно поменшило, стирчало всього лише кілька хлопців, які тремтячі від вітру курили на сходах. Їй як на зло потрібно було швидко збігати до гуртожитку за зошитом з конспектами. Вона навіть нічого не накинула на плечі, як була в своїй бірюзовій кофтинці так і побігла, благо гуртожиток був поруч. А коли вже поверталася назад з конспектом у руках, мерзенна погода стала мерзенною в квадраті, несподівано пішов дощ зі снігом засліплюючи очі та пробираючись холодними краплями за комір. Марія прискорила крок, подумки лаючи себе за свій склероз. Раптом, ззаду почулися чиїсь швидкі кроки, і хтось міцно обняв її, накриваючи зверху курткою. Все це сталося так швидко, що Марійка навіть не встигла отямитися, як голос Тимура вже вичитував її:

- Маш, хіба можна так? У тебе, що сибірське здоров'я або вчитися набридло, захотіла на лікарняному ліжку відлежатися?! Що за такий крайній випадок змусив тебе мчати взимку по вулиці роздягненою?

- По-перше, я не роздягнена, а по-друге, це не далеко, не захотіла час на роздягальню витрачати. Якщо я сьогодні не здам залік по ціноутворенню, Марківна порве мене на клапті, - злегка виправдовуючись, відповіла вона.

Так вони й добігли в обнімку під однією курткою до університетського корпусу і, звичайно ж, не залишилися непоміченими десятком цікавих очей, які на наступний день вже будуть переказувати один одному вигадані небилиці, пущені від них же самих слухом.

- Бувай, заучко! Запасайся малиновим варенням, будемо чхати та кашляти на пару, - пожартував Тимур.

- На парах! - наголосила Марійка, - Спасибі, я помчала!

Він проводив її поглядом та замислився. Щось притягувало його в цій дівчині, вона була такою живою, такою наївною та простою. Її променисті блакитні очі дивилися прямо в душу, грайлива посмішка та грива непокірного каштанового волосся, що завивається в локони на кінцях.

Другий крок Завуіл зробив на Новий рік.

Як і прийнято в студентському товаристві, свята там завжди проходять шумно, весело і безтурботно, поки не прогуляють всю стипендію і особисті заощадження, надіслані сумлінними батьками. На новорічну дискотеку пішли всі дівчата з гуртожитку, в тому числі і Марійка, тому що додому було їхати зарано, насувалася сесія, і тим більше цей новий рік вони вже давно домовилися зустріти всією групою. Всі без винятку танцювали і весело дуріли, регочучи до упаду. Поки не поставили цю пісню ...

Дуже гарну музику, яка проникає своєю романтичністю та ніжністю прямо під шкіру, змушуючи серце битися швидше. Чарівна мелодія повільного танцю розлилася по залу і дівчата в надії стали озиратися по сторонах у пошуках кавалерів на цей танець. Коли Ірочка Беркут першою помітила прямуючого до їхньої компанії Тимура, вона трохи сама не кинулася йому навперейми, щоб роздобути собі на танець цього плейбоя. Але Марійка всього цього не бачила, в цей час вона спостерігала за товстуном Денисом з паралельної групи, який кумедно танцював сам з собою на потіху своїм друзям, бо вже був добряче напідпитку.

- Потанцюємо? - почула вона голос Тимура прямо у себе над вухом.

Потанцювати під таку музику? Звичайно ж, їй хотілося потанцювати! Під пильними поглядами подруг, які зіщулилися від заздрості, він обійняв її та закружляв в повільному танці. Мелодії для повільних танців чомусь звучали одна за одною, п'ять разів поспіль, вони були різні, але всі такі хвилюючі та прекрасні. І всі ці п'ять разів Тимур танцював тільки з нею. І ці танці запаморочили їй голову. Те, як він трепетно притискав її до себе, як посміхався, ніжно дивлячись їй в очі, як шепотів на вушко якісь дурниці, все це зіграло свою роль. Його очі здавалися такими теплими та ласкавими, а плечі сильними та надійними. І Марія почала безконтрольно п'яніти від цієї атмосфери свята, від цієї романтики, від шквалу відчуттів та емоцій, що так несподівано обрушилися на цнотливе недоторкане дівоче серце.

Після цього вечора Марія Мілевич зрозуміла, що по вуха закохалася, закохалась перший раз по-справжньому, дуже сильно і як їй здалося дуже серйозно. Ночами їй снилися його очі та посмішка, його низький чарівний голос і магнетичний погляд. Марія стала тихо сохнути за Тимуром. А подруги, які чомусь тепер разом перейшли в розряд колишніх, почали ставитися до неї вкрай недружелюбно, всіляко намагаючись принизити її перед Тимуром щоб показати свою перевагу над нею.

Навіть Рита замкнулася в собі і вже не виявляла такої затятої участі в її особистому житті. Між кращими подругами, які дружили зі шкільних років пробіг холодок, коли Марійка перестала слухати уїдливі зауваження Ритки з приводу їхньої з Тимуром пари. Рита сприйняла небажання Марії прислухатися до її порад як образу, і вони перестали розмовляти.

 Завуіл діяв обережно, з холодним розрахунком. Габріель вже здогадався, що саме має статися. Але що або хто міг перешкодити цьому закоханому людському серцю! Що або хто зміг би допомогти його юній підопічній перестати вірити брехливим словам? Габріель до останнього сподівався на її розсудливість, хоча прекрасно розумів, що там, де з'являється Завуіл, завжди потрібно чекати біду, яку потім доводиться розгрібати не один рік.

А Тимур тим часом наполегливо домагався своєї мети. Йому й самому здавалося, що він закоханий, і що на цей раз вже остаточно і навіки, а скільки у нього вже було таких разів - він не рахував. Але зараз йому потрібна була тільки Марія, він бажав її отримати, її любов, її тіло, а Завуіл бажав отримати її душу. І багато зусиль їм докладати не довелося, завдяки тому, що Марія досі вірила в прекрасних принців, в благородних лицарів та в казкове щастя…

Того вечора вони вдвох, тримаючись за руки, поверталися з кіно. Був тихий пізній вечір. Сніжинки, повільно кружляючи, опускалися на землю, покриваючи її іскристо-білим покривалом, перетворюючи все навкруги та запрошуючи запізнілих перехожих помилуватися зимовою казкою та залишити на цьому пухнастому покривалі свої сліди. Тимур звернувся до неї ласкавим, вкрадливим голосом: