Глава 1

Книга написана на початку моєї творчості (так давно, що мені здається, це було за часів динозаврів) і частково включає автобіографічні моменти.

Пролог

На краю крутого обриву, який зухвало нависав над кам'янистим берегом швидкої річки, стояла самотня жіноча постать в тоненькій блакитній сукні. Холодний колючий вітер грубо розтріпав її каштанове волосся, недбало змахнувши з вій пекучі сльозинки. Очі, повні болю та суму були спрямовані кудись у далечінь, туди, куди рвалася душа бродяги вітру, до ледь помітної смуги горизонту. Губи були щільно стиснуті, бо у неї вже не було сил ставити цьому важкому небу питання, яке мучило її стільки часу. Навіщо, за що і чому? Надія отримати відповідь згасала ...

Ох, як же вона помилялася!

Вона ніколи не була самотньою! Навіть тут, на цій скелі.

Шепіт, схожий на пориви вітру, на шерех пташиних крил чи на шелест зеленої хвилі верхівок дерев, нечутний людському вуху шепіт не припинявся. Він несамовито звертався до сили світла, він молився за її душу. Його образ, такий же нечутливий для людського ока, як і його голос, завжди невідступно слідував за нею. Від її народження він стояв за її спиною. Він - її невидимий охоронець. Її янгол Габріель.

***

У далекому минулому, їхні душі та тіла, на протязі кількох століть були разом. Вони ходили по цій землі рука об руку. Але тепер ...

Тепер склалося так, що вона, народившись знову в цьому світі, не пам'ятала нічого, а він пам'ятав все, але не міг їй розповісти, пояснити чи втішити. Він повинен був слідувати за нею, приймаючи її вибір, оберігаючи, але не перешкоджаючи. Такий був суворий закон супроводу для янголів-охоронців.

Від початку створення світу, люди народжувалися наділені душею половинкою одного цілого. Чоловіча половина шукала жіночу, а жіноча завжди рвалася серцем тільки до того, хто був призначений саме їй. З'єднуючись душею і тілом ці люди були абсолютно щасливі тією радістю, яку легко відчути та зрозуміти, але важко передати словами.

Поки самі ж люди наділені правом вибору не знищили радість єднання душ-половинок, породивши зло, війни, епідемії, заздрість та байдужість. Закон народження та смерті був порушений. Якщо до цього душі-половинки приходили в цей світ і йшли разом, то тепер вони були розкидані. Деякі на величезні відстані, а між деякими були роки і навіть століття. Це історія нашого світу. І з тих самих пір добру доводиться боротися зі злом, а злу вистежувати, пригнічувати та знищувати добро, бо частина людей живить світло, а частина живить темну сторону свого творіння. І за цей розділ змушений йти вічний бій між янголами та демонами.

І у кожної такої пари душ була своя історія, свої імена, своя роль і своя доля.

 Габріель в своєму новому образі пам'ятав все, кожне своє народження, тут, серед людей, всі свої помилки і досягнення.

А Емма, для того щоб знову приєднатися до нього, повинна була ще раз прожити земне життя, щоб винести з нього останній урок, який дає доступ до досконалості і безсмертя. У цьому житті її звали таким простим і одночасно великим ім'ям - Марія. І тут, на скелі, разом з нею, він переживав не найкращі хвилини її життя. Як став її охоронцем - він вже практично не згадував, хоча йому це далося нелегко, він порушив правила, чого раніше до нього не робив ніхто, але не це його зараз хвилювало. Габріель зрозумів, що його Еммі на цей раз дісталася нелегка жіноча доля, вона буде йти до своєї вершини з величезним тиском помилок, страхів та почуттям провини.  І все ж варто спробувати, занадто багато віддано, занадто велика ціна заплачена.             

 А Марія, навіть не підозрюючи про його присутність, вже не бачила нічого навколо себе, крім спливаючих упереміш картинок зі свого дитинства, ніжної юності та всіх тих подій, що відбувалися з нею до сьогоднішнього дня. Вихор спогадів, знову як вже повелося в хвилини, коли на душі ставало нестерпно тоскно, забрав її далеко звідси, як їй здавалося в інше життя.

«Як же чудово було в дитинстві, як добре було жити чарівними казками, не піклуючись про завтрашній день! Як би я хотіла зараз повернутися туди знову і залишитися там назавжди! Але так не буває, коли-небудь я все одно б з цим зіткнулася. Життя - це не казка, Марійко, і таких наївних як ти, воно вчить суворо. Тільки ось якби прожити цей відрізок життя заново, можливо, я б вчинила інакше. І не було б цього гіркого каяття, болісних мук та жалю. Боже! Я тисячу разів розкаялася, але розумію, що вже нічого не можу виправити. Я себе жалію і в той же час зневажаю. За свою слабкість, за наївність, за страх. Я не знаю, куди мені йти далі, тут я абсолютно самотня і нікому в цьому світі немає діла, існую я чи ні. Так в чому ж сенс?»

І знову вона згадала той день, коли познайомилася з Тимуром. Все було так банально, нерозумно та несправедливо, тепер можна і так сказати, дивлячись на це через такий проміжок часу, але в її житті все це призвело до великої трагедії і до постійного сум'яття її душі.

Глава 1

 Дівча, студентка-першокурсниця, не поспішаючи йшла міським парком. Золоте листя приємно шурхотіло під ногами, крізь оголені гілки дерев все ще завзято проглядали сонячні промені, повітря було свіже, з трохи характерним запахом для цієї пори року. Все навколо було насичене гіркуватим ароматом хризантем та сумним запахом багать. В її рідному місті щосили господарювала осінь. Марія любила ці тихі осінні дні. Любила спокійно бродити по старовинних вуличках міста, милуватися, як кружляють в повітрі руді листя та мріяти. Навіть в зів'яненні вона бачила лише, як природа занурюється в казковий сон, щоб одного разу прокинутися від легкого поцілунку весни. Так, саме так вона й думала, тому що до сих пір вірила в дива. Що завжди було приводом для глузувань її єдиної подруги Рити, яка постійно знаходила привід по-доброму пожартувати над нею: