Глава 1.

Ласкаво просимо в трисвіт. Світ, що складається з трьох площин. Нижній світ, середній і вищий. Нижній світ ще називають місцем розпусти, злочинності, пеклом і так далі — загалом там живуть ті, хто не особливо дотримується цивілізованих законів. Але це все казки для залякування маленьких діток. Типу будеш себе погано поводити, тебе заберуть у "пекло". Законів там дотримуються, просто вони інші й енергія інша, грубіша й темніша. І колір шкіри відповідно досить смаглявий або сірий. Енергія якою вони діють темня, максимум сіра. І пахне від них або ні як або сірою. І ще їхня відмінна риса — це наявність ріжок і рогів різних розмірів. Але здебільшого це в істинно темних.

Мій світ — це серединний. Ще нашу площину зазивають прошарком між пеклом і раєм. Маячня, звісно, але хто що тільки не придумає. У нашому світі діють і темні енергії, і світлі. Не такі насичено темні й не такі яскраво світлі. Серединка — цим усе сказано. У нас можуть жити і темні, і світлі. Як то кажуть, кому вже важко в темному світі й рано у світлому світі опинитися. Такий собі трамплін у світлий світ. Щоправда, перехід найчастіше трапляється при наступному народженні. І поодинокі випадки, коли когось підвищують з одного одного світу в інший.

Вищий світ або площина — це світлий світ. Світ янголів. Але щось нікого з крилами я так і не бачила. Хоча може для них навіть наш світ занадто брудний? Загалом про цей світ більше міфів, ніж правди. Що відомо точно, що у вищій площині практично всі блондини з блакитними або світло—зеленими очима. І світлою молочною шкірою. У середньому світі більша частина все ж темненькі, руденькі аж до вогненно—червоного. А ось блондини тут як білі ворони. І поки що з блондинів я в середньому світі одна.

Мене звати Анжеліка Роуз, навіть у своїй родині я як біла ворона. Мої старші брати Гілберт і Грег на десять і двадцять років мене старші. Обидва пекучі брюнети з карими очима і смаглявою шкірою. І якби не схожі обличчя, то мене можна було прийняти за підкидька з верхнього світу. Але Грег каже, що мама теж була блондинкою, хоч і не такою явною. У всіх трьох площинах живуть у середньому від двохсот років і там як пощастить або на скільки багато сил у конкретної істоти.

Тож брати в мої двадцять п'ять кличуть мене малою, добре хоч уже не пузатою. Але на ім'я рідко називають — скоріше мала рідше Ліка. І не дивлячись на сімейну схожість, у мене світле золотисте волосся, дуже світла шкіра. І єдине темне в моїй зовнішності це темно зелені очі. Притому по краю райдужки колір практично чорний. І на світлому обличчі це виглядає вельми незвично. При цьому від мами мені дісталися яскраві в міру пухкі губки. Які я принципово не фарбую, потреби просто немає. Брови і вії, на щастя, трохи темніші за волосся, їх теж не фарбую. Щоб не пробувала, має вельми дивний вигляд.

Жителі нижнього світу дуже не люблять, коли їхнє місце проживання називають пеклом. Хоча невелика частка правди в цьому є. Є в нижньому світі корпорація — яка обіцяє виконати практично будь—які ваші мрії — гроші, кар'єра, жінка чи чоловік і далі кому чого для щастя не вистачає. Ціна ваше посмертя, а точніше сто років посметрія. Що за цим стоїть мало хто думає, коли підписує контракт для виконання заповітного бажання. А я знаю! Ці бідолахи живуть після укладення контракту від сили років десять, маючи те, що вони так палко хотіли. А потім помирають — найчастіше від серцевого нападу або інсульту. Здавалося б, усе природно.

Якби не ті докази, що мені вдалося роздобути. Усі смерті не випадкові і всього лише невеликий укольчик і привіт зомбі. Корпорація, згідно з контрактом, забирає свіжопомерлих клієнтів і оживляє їхні тіла, повертає душу в тіло. Це тільки звучить добре. А за фактом це свіжі зомбі, які будуть працювати найближчу сотню років на найважчих і найотруйніших рудниках. Де живі і нормальні істоти просто мруть як мухи. А зомбі померти не можуть. Але всі принади отруйних копалень відчувають. Просто ніхто з них не читав контракту і що в ньому написано дрібним шрифтом про посмертя і що на них чекає, інакше не підписувалися на таке. Працюють вони всього сто років. За цим варта нижнього світу стежить суворо. Але їх не хвилює яким чином вони потрапляють і що смерть може бути не зовсім природною. Адже слідів ліків і магічного впливу не виявлено.

Я зробила все до банального просто простежила за кількома майбутніми зомбі. Адже всі клієнти корпорації "МИР" живуть стабільно не більше десяти років. А тих, у кого закінчується термін, було всього двоє. І в одного ось буквально сьогодні. От я й ходила за ним майже по п'ятах. Благо мене досі приймають за школярку, максимум студентку. Але ніяк не за дорослу. Тим паче я не схожа на слідчого. Не з моєю зовнішністю — як кажуть мені брати й дядько. Типу користуйся мала. От я й користуюся. Тільки на голову одягаю чорну кепку з ріжками, а на обличчя, шию і всі відкриті ділянки тіла наношу товстий шар автозасмаги. Інакше в мене занадто помітний колір шкіри. А коли роблю себе смаглявою, то взагалі на дитину схожа. А у вухах сережки з малюнком очей. Щоправда ці очі можуть ще й моргати. Загалом сережки можуть записувати все, що бачать, а ріжки записують звук.

Компромат я здобула що казати найкращий! Клієнту прямо сказали, що термін його контракту по задовольненню мрією вийшов сьогодні. І пора відпрацьовувати безбідне і сите життя. Бідолаха спробував втекти, два амбали з крученими рогами його швидко спіймали і зробили укольчик у шию. А я тільки й можу як дивитися. Мені категорично заборонили втручатися. Типу він сам винен, нехай відпрацьовує. І якщо я принесу компромат, то його відправлять на переродження швидше, ніж через століття. Клієнта вкололи і поклали на підлогу, мовляв упав замертво. Вони навіть прибрали за собою. Типу все природно.

— Не добре підглядати, — сказали біля мого вуха.

У мене з голови зняли кепку і сережки. Наївний запис автоматично передається у відділок.

— Звідки ти тут янголятко? Маскування в тебе слабке, видно, що це фарба.