2

Швидше за все я був без свідомості недовго, бо все ще було темно. Обличчя палало від болю, обидві губи набрякли, а на підборідді засохла кров. Спочатку я подумав, що мій викрадач зав'язав мені очі, тому що я тільки злегка міг бачити світло від фар автомобіля. Але, як виявилося, на правому оці був невеликий набряк від удару лопатою, лівий же повністю опух і не відкривався! Брова, над лівим оком, була розсічена, і кров навіть встигла засохнути. Торкатись опухлого ока, щоб стерти кров, було поганою ідеєю! Від дотику пальцями, мою голову пронизала "розпечена спиця". Моє тіло сіпнулося від болю - я знову впав. Я скрутився калачиком, всіляко намагаючись придушити бажання знову доторкнутися прохолодною рукою до обличчя, що палало.

Минув деякий час, поки я остаточно прийшов до тями. У моїх ніг лежала все та ж лопата. Мій викрадач розвернув машину, і тепер її фари світили в сторону лісу, прямо на мене.

- Вставай! - голос був грубим, ніж першого разу. З його тону можна було зрозуміти, що він більше не буде повторювати. І в той же самий час він мені здався знайомим.

Цей незнайомець сидів на капоті, і тримав щось у руках. Через світло фар, які світили мені в очі, я не міг розібрати, що він тримає.

- Чого тобі треба? - хотів я сказати, але мій язик відмовлявся мене слухатися, і вийшло щось на зразок, "Сого собі себа?". - Що ти хочеш від мене? - і знову слова перекручували, "Со ти хоцис від мени?".

- Копай! - він кивнув на лопату, і продовжував крутити незрозумілий предмет в руках.

- Що копати? Навіщо? - з кожним словом виходило говорити все чіткіше, впевненість поверталася до мене. Руки все ще були перев'язані, але ось ноги вже були без мотузок. В один момент сформувався план, я навіть не встиг його обміркувати, просто різко встав і почав бігти в сторону лісу.

Ну, як побіг? Це так мені здалося, всього через пару кроків в голові почало гудіти, в очах ще більше потемніло і мене повело в сторону. Я знову опинився на землі.

Викрадач навіть не поворухнувся. Тільки після мого падіння він залишив предмет, який тримав в руках, на капоті. Чоловік підійшов до мене з мотузкою і прив'язав її до моїх рук. Другий кінець він прив'язав до бампера автомобіля. Тепер я не міг втекти!

- Не роби так більше! - незнайомець взяв мене за комір і потягнув назад до лопати. - Копай! Інакше залишишся без пальців!

Я хотів щось відповісти, але не зміг підібрати слів. Водночас мій викрадач розвернувся, пішов до капота автомобіля, і знову взяв незрозумілий предмет в руки.

Я все ще не міг бачити лівим оком, зате праве, при морганні, майже повністю відкривалося. В одну мить мені здалося, що викрадач тримає шаблю. Але, ця думка була надто фантастичною, тому я почав перебирати інші варіанти, при цьому я хотів бути від цієї людини і цього предмета якнайдалі.

У моїх руках опинилася лопата, хотілося знову спробувати кинутися на нього, але в голові досі шуміло, та й невідомо що у нього було ще в машині. Може пістолет?! Або каністра з бензином?!

- Де копати? - мій рот знову мене слухався, хоча щелепа дивно хрумтіла, коли я говорив.

- Де стоїш, там і копай!

- Велику?

- Копай! Як спокутуєш всі свої гріхи, я тобі скажу!

- Які гріхи? - моя нога вже стала на лопату, щоб почати копати, але ця фраза мене зупинила. - Які ще гріхи? - страх упереміш зі злістю почали поступово наповнювати мене.

- Копай! - він встав з багажника і пішов в мою сторону, і ось тоді-то я чітко побачив, що саме він тримає в руках - садові ножиці. Тепер усередині оселився справжній жах. Ще більше додавало масло в вогонь те, що я не бачив його обличчя. А чи було воно взагалі? У той момент я зрозумів, що його погроза, про пальці, могла бути цілком реальною... Звичайно, він міг мене просто лякати, але перевіряти все одно не хотілося...

- Добре, добре! Я почав уже, бачите?! - лопата легко проникла в землю, як ніби її недавно перекопували. Поступово я почав заглиблюватися.

Я сподівався, що по дорозі проїде який-небудь автомобіль і водій помітить весь цей жах, але, як на зло, нікого не було.

Коли я опинився по кісточки в ямі, я зробив нову спробу заговорити з незнайомцем.

- Знаєте, ви, напевно, помилилися! Я нічого такого не робив, за що ви змушуєте мене копати яму?! Може я просто схожий на того хлопця, якого ви хотіли зловити?! - у мене була надія, що він зараз перепросить, і відпустить мене.

- Ні! Я не можу помилятися! Це ти! І ти заслуговуєш це! - в його голосі відчувалася не просто злість, а справжнісінька лють. Він не просто говорив зі мною, він практично гарчав.

І знову цей голос, може я десь його чув раніше? Я не хотів зараз загострювати на цьому увагу.

- Так? І що ж я, по-вашому, зробив? З чого ви взяли, що я заслужив все це, ви ж... Та, що це я на "ви", ти ж нічого не кажеш мені! Це ти псих, жодна нормальна людина не змусить іншого копати собі могилу! - страх відходив за задній план, мій гнів з кожним словом посилювався, і шляху назад не було, потрібно було все висловити цьому психу!

- Про могилу ти точно підмітив! Копай далі! А я подивлюся!

- Не смій так спокійно зі мною розмовляти! - я вийшов з ями, і почав стрімко набирати швидкість. За той час, що я копав, голова перестала гудіти, можна було навіть бігти. Я почав підіймати лопату для удару, але знову його недооцінив. Незнайомець відштовхнувся від капота своєї машини і вдарив мене в груди ногою. Легкі в мить спорожніли, лопата випала з рук. Пройшли лише якісь секунди і мій безіменний палець на правій руці опинився між лез ножиць.