Ялинка

Зображення швидко змінювалися, як часто буває уві сні: пошук подарунка, дорога додому і спроба пронести його непоміченим для дружини. Потім, потай від неї, витягування його з самого дна сумки, наповненої продуктами до святкового столу... Перевірка з дітьми ялинки і підключення різнобарвної гірлянди, поки дружина, усамітнившись, одягає святкову сукню... Подарунки дітям вже давно приготовані, запаковані в яскраві, новорічні пакети і надійно сховані... Тепер уся сім'я, стоячи за святковим столом із келихами, наповненими шампанським і соком, хором відраховує останні секунди року, що минає... І з першими секундами нового року - крики "ура!", радісний сміх, поцілунки, вручення подарунків...

"Сон чи спогади крізь сон?", - важко сказати... Коли між частими атаками ворога на тебе ще чекає чергування на посту, грань між цими поняттями частенько стирається.

- Підйом! Час... - Сержант, розштовхуючи Петра і напарника, швидко вертав їх зі світу мрій назад до землі. До того ж "на землю" - у буквальному сенсі: швидко виконуючи команду, - а раптом обстріл? - і підхоплюючись на ноги, вони по щиколотку йдуть у земляну кашу.

Кінець грудня видався надто теплим, і снігові кучугури, що розтанули, у поєднанні з зливовими дощами перетворили дно окопів на грязьові калюжі. Не рятувало ні зміцнення стін дошками (яких все одно не вистачало), ні підкладання хвої і навіть мішків з піском. Стихія випереджала. Змагатися з нею не було часу, та й особливого сенсу: у будь-яку мить могла надійти команда до наступу, або відходу, і там, на новому рубежі, все починалося б спочатку: окопи, бліндажі, вогневі точки, охорона... "Не можна звикати до місця, де вже окопався. Закріпившись, будь готовим до зміни позиції", - любить повчати досвідчений взводний.

Тимчасовий бліндаж не був особливо нічим примітним. У ньому, як, мабуть, у будь-якому іншому, були: заготовлена для "найкращих часів" буржуйка з купою дров, польовий умивальник (тільки для "кухаря"), кілька каністр з водою, розкладний стіл, полиці з посудом і кухлями, і кілька місць для сну у вигляді помосту з дощок. По центру під стелею - акумуляторний ліхтар слабкого маскувального освітлення. Обидва входи, з різних боків траншеї, були перекриті старими ковдрами і щільною прозорою плівкою, покликані зберігати тепло. Головною цінністю, мабуть, був газовий пальник...

Трохи заспокоївшись і побачивши в центрі красуню ялинку, Петро вирішив, що все ще в полоні Морфея (не дивно з таким-то графіком). Але коли вловив неповторний, знайомий ще з дитинства, хвойний запах, повірив у її реальність і водночас зрозумів, що стало причиною його видінь. Він ще раз із задоволенням вдихнув аромат ялинки і подумав: "Як там зараз мої? До кінця року... всього-то трохи більше трьох годин...".

- Так... швидше... На все про все... десять хвилин..., - підганяв зміну сорока семирічний командир відділення.

 - Не чіпляйся, "Дід" ..., - жартома відреагував напарник Петра, майже одноліток командира, - ... вийдемо, як годиться.

Досвід останнього тижня навчив, що головне перед тим, як вийти, - не проковтнути кілька заготовлених бутербродів, - дякувати богові, не голодували, - а замінити сирі берци і шкарпетки на ті, що давно сушилися біля газового пальника. Попереду дві години зміни, які доведеться провести стоячи в мокрому окопі або поруч із ним, але тоді вже лежачи на землі. Палити "буржуйку" на такій відстані від ворога було неприпустимо і безвідповідально: для снайперів і мінометників навіть слабкий дим - чудовий орієнтир.

Пальник "не підвів". Вони із задоволенням перевзулися в майже сухе взуття і навіть встигли з'їсти по шматку хліба з салом. Не маючи більше часу, вони наповнили одну з фляг гарячим чаєм і швидко вийшли.

Так званий "пост" з різних міркувань військового спрямування знаходився в самому кінці траншеї, - метрів за триста, - на кордоні з сусіднім взводом. У трьох місцях на шляху до нього були бліндажі, за розмірами трохи менші за їхній, взводний, але також надійно перекриті рядами колод і підсилені мішками з землею. Дорогою на пост найголовніше - йти, зігнувшись нижче рівня окопу. Вище - вже небезпечно: снайпери часто облаштовують позицію вище і можуть "заглядати" за насип... І, хоча загалом полювати вдень легше, темрява їм часом допомагає: розслаблюючи новобранця, роблячи його гарною мішенню для нічного прицілу снайпера.

Сьогодні і вчора окопи були сантиметрів на двадцять наповнені водою і йти було тим ще випробуванням. Але не тому, що бруд сковував рух: було до глибини душі прикро занурювати у воду насилу підсушені берці... Унаслідок "високої води" їм кілька разів зустрілися "місця відпочинку просто неба", що стали частими за ці дні: не маючи достатньо місця в бліндажах, найвідчайдушніші та найвтомніші бійці спали просто в окопах на дошках, ставлячи їх між стінами по діагоналі. Зміна йшла, переступаючи через їхні ноги і навіть чіпляючись за господарів, на що, судячи з відсутності реакції, тим було байдуже: сильна втома здатна притупити навіть інстинкт самозбереження.

... Зміна пройшла швидко. Не було ані паролів, ані позивних та іншої зайвої "уставщини". Розвідник майже відразу, - лише "для протоколу", - подав команду: "На пост кроком руш...", за якою ті, хто змінився, одразу рушили в бік бліндажа, а ті, хто приймали, Петро і його напарник "Сивий", ще якийсь час перевіряли оснащення і підступи до посту.

- О.... молодці хлопці... постаралися, - сказав "Сивий", бачачи, що хтось встиг підкласти кілька мішків із землею, збільшуючи острівці для ніг вартових.

- Та все нормально... не мудруй, "Сивий", приймай, - у відповідь на його жарт у бліндажі дотепно пожартував командир.

- Та... все норм... прийняли, - відреагував "Сивий", - веди їх вже, бо... заблукають без тебе...

... Час на посту, коли б і хто не заступав, завжди пригальмовував свій хід, ніби то за щось мстився. Секунди витягувалися в хвилини, хвилини - в десятки хвилин, спонукаючи вартового до роздумів на будь-яку тему. Але зараз, за три години до нового року, обидва думали лише про свої сім'ї, вгадуючи хто чим був зараз зайнятий. Ворогу, звісно, теж "приділялася" увага, але в частині непередбачуваної атаки, прильоту чергового дрона-розвідника чи якоїсь іншої напасті.