Глава 6

Даріан не впустив Едгара до будинку. Він вийшов на ґанок сам і зупинився перед ним, залишивши Лею в передпокої.

Вона не заперечувала. Звідси Едгара було добре видно, але між ними залишалося кілька кроків і Даріан. Лею це цілком влаштовувало.

Едгар стежив за ним без особливого інтересу. Якби не нерухома бліда шкіра й надто рідке кліпання, здалеку його можна було б прийняти за хвору або дуже втомлену людину.

Даріан підняв руку, не торкаючись тіла. Його магія ковзнула вперед, обережно торкнулася того, що утримувало Едгара на ногах, і майже відразу відступила.

Даріан насупився.

— Я його не викликав.

Лея сперлася плечем об дверну раму.

— А хтось інший?

— Не бачу сліду.

Він ще трохи постояв перед Едгаром, тоді запитав:

— Ви пам'ятаєте мене?

Едгар не відповів одразу. Погляд повільно зупинився на Даріановому обличчі.

— Ти приходив.

— Коли?

Едгар торкнувся двома пальцями скроні.

— Питав.

Даріан замовк.

Лея пам'ятала той день. Самої процедури вона не бачила, але знала, що після смерті Едгара Даріан намагався говорити з ним. Потім кожне слово з того контакту розбирали на слідстві.

— П'ять років тому? — запитав Даріан.

Едгар кивнув. Рух вийшов повільним і трохи неточним.

Потім він знову подивився на Лею.

— Ти чула її.

Даріан обернувся.

Лея кілька секунд дивилася на Едгара. Після весілля минуло менше дня, а мрець уже прийшов до їхнього будинку й заговорив про те, що її здивувало під час церемонії.

Вона вийшла на ґанок, але зупинилася біля Даріана.

— Під час ритуалу я почула дитячий голос.

— Що він сказав?

— «Тату».

Даріан повернувся до Едгара.

— Ви говорите про цей голос?

Едгар дивився на Лею.

— Вона чула.

— Кого?

Відповіді не було.

Даріан спробував інакше, запитав, чи пам'ятає Едгар дорогу сюди. Той озирнувся на вулицю.

— Ішов.

Після цього згадки наче закінчувалися. На питання про те, що було раніше, Едгар лише торкнувся скроні.

— Темно.

Даріан більше не тиснув.

Він дивився на Едгара ще кілька секунд, тоді повернувся до Леї.

— Його тіло мало бути в королівському сховищі.

Лея повільно перевела погляд на нього.

— Його не поховали?

— Ні. Справа про вбивство залишилася відкритою. На тілі були магічні сліди, походження яких ми так і не встановили.

Вона знову подивилася на Едгара.

П'ять років у сховищі. Лея не хотіла знати, що саме треба було робити з тілом, аби через п'ять років воно могло самостійно прийти до чужих дверей.

Даріан зайшов до кабінету й відправив терміновий запит черговому сховища. Відповідь довелося чекати кілька хвилин.

Лея залишилася біля дверей.

Едгар не намагався зайти. Стояв на ґанку й дивився кудись повз неї, в темний коридор. Час від часу його пальці рухалися, наче він забув, що мав тримати в руці.

Даріан повернувся швидше, ніж їй хотілося.

— Камера порожня.

Лея мовчки подивилася на Едгара.

— Увечері тіло було там, — продовжив Даріан. — Захист не зафіксував відкриття камери або стороннього втручання.

— А тепер він тут.

— Так.

Даріан знову вийшов на ґанок.

Цього разу перевірка тривала довше. Біля грудей Едгара він затримався, потім провів магією ще раз.

— Сліду виклику немає.

Лея не стала перепитувати. З його обличчя й так було зрозуміло, що так не мало бути.

— Треба спробувати відпустити його, — сказав Даріан. — Якщо це звичайний посмертний відбиток, тіло перестане реагувати.

Лея згадала ранкову розмову з Адером.

— А якщо не звичайний?

Даріан подивився на неї.

— Тоді я зупинюся.

Вона майже нагадала, що сьогодні він узагалі не мав користуватися некромантією. Не нагадала, він чув те саме, що й вона.

Даріан став навпроти Едгара й назвав його повне ім'я.

Лея вже бачила некромантію раніше, але тепер сприймала її інакше. Просто десь на краю відчуттів вона знала, де перебуває Даріан, навіть не дивлячись на нього.

Магія торкнулася Едгара.

Нічого не сталося.

Даріан повторив формулу. Некромантичний шар пройшов глибше, шукаючи те, що досі тримало мертве тіло на ногах.

Холод почався в Леїних долонях.

Вона спершу подумала, що винне нічне повітря, але холод піднявся вище, до зап'ясть, а разом із ним з'явилося інше відчуття. Слабке, ритмічне.

Даріанів пульс.

Він був повільним. Між ударами залишалося надто багато часу.

Лея подивилася на Даріана. Він стояв перед Едгаром, зосереджений на заклятті. Обличчя зблідло.

— Вельський.

Він не відгукнувся.

Тоді Лея підійшла й узяла його за руку.

Шкіра була холодною.

— Даріане.

Його пальці здригнулися в її долоні.

— Подивіться на мене.

Він повернув голову не відразу. Погляд кілька секунд не міг на ній зосередитися, потім став яснішим.

Під Леїними пальцями серце вдарило швидше.

Некромантичний зв'язок обірвався.

Едгар похитнувся й упав на кам'яні сходи.

Лея відступила від тіла, але Даріанової руки не випустила. Дочекалася ще одного удару пульсу, потім другого.

Даріан вдихнув глибше.

— Це був якір? — запитала вона.

— Так.

Він сів на верхню сходинку, Лея залишилася стояти поруч. Тепер, коли все скінчилося, їй особливо не подобалося, що Едгар лежить за два кроки від її ніг.

— Адер просив вас сьогодні цього не робити.

— Просив.

— Наступного разу спробуйте здивувати його слухняністю.

Даріан провів долонею по обличчю.

— Розгляну таку можливість.

Лея не відповіла. Руки в нього ще трохи тремтіли.

За хвилину Даріан нахилився до Едгара. Цього разу перевірка була короткою.

— Він неактивний.

Лея дивилася на тіло.