Глава 4

У день весілля Лея прокинулася раніше, ніж було потрібно, і кілька хвилин лежала, дивлячись у стелю. Заснути знову не вдалося, тож вона встала, поставила воду й тільки тоді дозволила собі подумати про те, що за кілька годин стане дружиною Даріана Вельського.

Думка не викликала ентузіазму. Переважно їй хотілося ще раз перевірити договір.

Сукню вона вибрала ввечері. Темно-синю, просту, достатньо пристойну для королівської каплиці й недостатньо урочисту, щоб хтось міг вирішити, ніби Лея чекала на цей день із дитинства. Волосся спочатку зібрала, потім розпустила й зрештою заколола майже як завжди, тільки замість звичайних шпильок узяла ті, які подарували батьки на повноліття.

На цьому підготовка закінчилася.

Біля каплиці її зустрів Орен. Даріан уже був усередині, хоча до призначеного часу залишалося майже двадцять хвилин.

Королівська каплиця виявилася меншою, ніж Лея пам'ятала. Колись вона була тут на церемонії нагородження одного з викладачів інституту, але тоді приміщення заповнювали люди, квіти й надто сильні парфуми. Сьогодні лави стояли порожні, ранкове світло лягало на світлий камінь, а біля вівтарної частини розмовляли двоє чоловіків.

Даріан був у темному офіційному костюмі. Поруч із ним стояв Северин Адер.

Лея впізнала його відразу.

За п'ять років він помітно посивів, але в іншому змінився мало. Та сама спокійна постава, уважний погляд і звичка дослухати до кінця, перш ніж відповідати.

Побачити його тут було несподівано, хоча дивуватися особливо не було чому. Адер давно працював у королівській медичній службі, а Даріанове ушкодження навряд чи доручили б випадковому цілителю.

Адер теж упізнав її й першим рушив назустріч.

— Пані Морен. Давно не бачилися.

— Давно, пане Адер.

Він усміхнувся, і Лея згадала, що колись саме ця його манера говорити без поспіху страшенно дратувала Томаса. Пізніше брат, здається, сам її перейняв.

Даріан підійшов до них.

— Ви знайомі.

— Пан Адер лікував Томаса, — сказала Лея.

Даріанові цього пояснення вистачило.

— Зараз я веду стан пана Вельського, — сказав Адер. — Він попередив, що ви хочете поговорити зі мною до церемонії.

— Хочу почути про ризики від людини, яка не збирається сьогодні зі мною одружуватися.

— Розумно. Ходімо.

У невеликій кімнаті за каплицею стояли стіл, кілька стільців і вузька кушетка. Адер попросив Даріана сісти, перевірив пульс, потім поклав пальці йому на зап'ясток і ненадовго заплющив очі.

— Сьогодні стан стабільний. Причин відкладати ритуал я не бачу.

Лея сіла навпроти.

— Мене більше цікавить, що цей зв'язок зробить зі мною.

— Найімовірніше, перші кілька днів ви швидше втомлюватиметеся. Можливі головний біль, холод, порушення сну. Якщо пан Вельський під час роботи підійде надто близько до межі, ви це відчуєте.

— Це я вже читала. Мене цікавить ціна.

Адер зрозумів її правильно.

— Вашу магію зв'язок не забиратиме. Немає підстав очікувати, що він скоротить вам життя або завдасть тривалої шкоди здоров'ю. Якби я вважав інакше, сьогоднішнього ритуалу не було б.

Він попросив її руку.

Лея простягнула ліву. Адер торкнувся двома пальцями зап'ястка, і слабка магія ковзнула вздовж шкіри. Вона одразу відчула місце, де закінчувався його дотик і починалася її власна магія. Адер не намагався пройти глибше, ніж було потрібно, і невдовзі відпустив руку.

— З вашого боку теж не бачу причин відкладати ритуал.

Лея залишила долоню на столі.

— Пане Адер, Вельський применшив свій стан, коли говорив зі мною?

Даріан трохи повернув голову.

Адер не поспішав із відповіддю.

— Не думаю, що він сказав вам щось неправдиве. Але люди, які роками працюють із небезпечною магією, звикають до речей, які лікарям не подобаються.

— Вам його стан подобається?

— Ні.

От тепер відповідь була достатньо ясною.

— Без якоря я б не радив йому продовжувати глибокі контакти, — додав Адер. — Сам ритуал для вас я вважаю прийнятним ризиком.

Лея кивнула.

Перед виходом Адер попросив Даріана сьогодні не користуватися некромантією, а завтра не братися за складну роботу, доки не стане зрозуміло, як поводиться новий зв'язок.

Даріан вислухав його.

— Ви нічого не пообіцяли, — зауважила Лея вже біля дверей.

— Я почув рекомендацію.

Адер подивився на неї.

— Тепер ви розумієте, чому я радий якорю.

Лея не втрималася від усмішки.

Коли вони повернулися до каплиці, там уже чекали реєстратор магічних союзів і літня представниця королівської канцелярії, яка мала бути другим офіційним свідком. Орен стояв біля першої лави.

Лея порахувала присутніх і вирішила, що таке весілля її цілком влаштовує.

На невисокому кам'яному столі лежав реєстраційний аркуш і стояла пласка чаша з прозорою водою. Поруч чекало перо для підписів.

Лея стала біля столу поруч із Даріаном і раптом не знала, куди подіти руки. Зазвичай вона або щось тримала, або спиралася на найближчу поверхню, або ховала одну долоню в кишеню. Жоден із варіантів зараз не годився, тому вона поклала руки на край столу.

Даріан це помітив, але нічого не сказав.

Реєстратор перевірив документи, після чого окремо запитав кожного, чи розуміє він юридичні й магічні наслідки союзу та чи перебуває тут добровільно.

Лея відповіла першою.

— Так.

Даріан підтвердив те саме.

Потім реєстратор попросив їх стати одне навпроти одного.

У документах ритуал виглядав простим. Двоє людей добровільно називали одне одного, приймали союз і залишали спільний магічний підпис. Стояти навпроти Даріана й чекати, коли доведеться назвати його ім'я, виявилося значно дивніше.

— Пані Морен, назвіть людину, з якою ви приймаєте цей союз.

Лея підняла очі.

Даріан стояв зовсім близько. Срібло біля скронь було помітніше в ранковому світлі, а обличчя залишалося спокійним, хоча тепер вона вже знала достатньо, щоб не плутати цей спокій із відсутністю напруження.