Глава 2

Папку Лея відкрила того ж вечора, хоча до останнього переконувала себе, що робить це лише тому, що не любить документів із власним ім'ям, зміст яких Даріан Вельський знає краще за неї.

Почала з останньої сторінки.

Запропонована сума нікуди не поділася. Нижче були вказані строки виплат, порядок припинення договору й витрати на майбутнє розірвання шлюбу, які Даріан брав на себе. Принаймні їй не доведеться платити за те, щоб одного дня перестати бути його дружиною.

Лея взяла олівець, поставила галочку біля цього пункту й повернулася до початку.

Медичний висновок займав сім сторінок. Перші дві ще можна було читати без словника, далі починалися терміни, знайомі їй лише настільки, щоб не робити дурних висновків з окремих слів.

Після останнього некромантичного контакту Даріан не повертався до нормального стану так швидко, як мав би. Звичайна стабілізація допомагала ненадовго, кожне нове використання некромантії могло погіршити стан. Слово «ризик» траплялося достатньо часто, щоб Лея двічі повернулася до попередньої сторінки й перевірила, чи нічого не пропустила.

Окремо описувався сторонній магічний слід. Його походження не встановили, але за кількома ознаками він збігався зі слідом, який знайшли в самій Леї п'ять років тому після контакту із Серцем Мороку.

Вона обвела слова «ймовірна сумісність» і написала на полях:

«Наскільки?»

Історичну частину про якорі вона переглянула швидко. Окремі ритуали давно заборонили, безпечна форма збереглася всередині старого шлюбного обряду й вимагала добровільної згоди обох сторін.

Корисні речі починалися далі.

Якір не передавав Даріану її силу, не дозволяв відчувати її думки чи спогади й не вимагав постійної фізичної близькості. Під час некромантичного контакту її жива магія мала залишатися для нього орієнтиром на зворотному шляху.

Біля пункту про думки Лея поставила ще одну галочку.

Шлюб при цьому був справжнім і для магії, і для закону.

Шість місяців стосувалися тільки її обов'язку залишатися якорем. Лея перечитала формулювання двічі, але способу перетворити пів року на невизначений строк не знайшла.

Сам шлюб нікуди не зникав.

Лея ще раз подивилася на суму.

Вельський або дуже хотів жити, або зовсім не вмів торгуватися.

До півночі на окремому аркуші зібралося сімнадцять запитань. Три вона потім викреслила, бо знайшла відповіді сама, ще два об'єднала, а біля медичного висновку поставила знак питання, який вийшов більшим, ніж планувалося.

Папку вона прибрала в шухляду й пішла спати.

Наступного ранку робота швидко витіснила Вельського з думок. Спершу прийшла жінка з тріснутою застібкою на браслеті, потім хлопець із двома кишеньковими оберегами, один із яких ніколи не був магічним, хоча продавець явно мав іншу думку. Ближче до полудня Лея закінчила оцінювати партію старих захисних пластин і вже збиралася піти по обід, коли двері відчинилися.

Чоловікові було років шістдесят. Він назвався паном Лореном, поставив на стіл вузький футляр і сказав, що Лею йому порадив Арн Бесей.

— Якщо пан Бесей знову розповідає знайомим про знижки, він бреше.

— Про знижки він нічого не казав. Сказав, що ви не зіпсуєте річ.

Лея посунула рахунки вбік.

— Тоді показуйте.

У футлярі лежала астролябія із темної бронзи. Кільця були вкриті дрібними позначками, частина яких стерлася від довгого користування. Спершу Лея вирішила, що перед нею дорогий навігаційний інструмент, але варто було піднести руку ближче, як під металом відгукнулася магія.

— Можна?

Пан Лорен кивнув.

Лея обережно повернула зовнішнє кільце. Всередині працювали кілька старих контурів, з'єднаних біля центральної осі. Один лежав поверх іншого й трохи тягнув його за собою.

— Що з нею сталося?

— Почала неправильно показувати напрямок. Спершу помилялася зовсім трохи, а тепер стрілка майже не рухається.

— Її ремонтували?

— За мого життя ні. Вона належала ще моєму дідові.

Лея повернула внутрішнє кільце й відчула слабкий натяг біля стику.

Проблема була не в механізмі. Багато років тому хтось додав до початкової конструкції ще один магічний шар, і тепер матеріали старіли з різною швидкістю. Новіший контур поволі стягував старий, через що центральна частина вже не могла працювати вільно.

Якщо просто розібрати астролябію, пошкодження стане гіршим. Спочатку треба було послабити пізніший шар і відділити його від початкового.

— Скільки часу вам потрібно? — запитав пан Лорен.

Лея вже хотіла відповісти, коли помітила реєстровий знак на внутрішньому боці футляра.

Перевіряти вдруге не було сенсу.

Вона обережно поклала астролябію назад.

— Я не зможу взяти її в роботу.

Пан Лорен здивувався.

— Але ви знайшли, що з нею.

— Знайшла.

— І знаєте, як виправити?

Лея ще раз глянула на астролябій.

— Знаю, з чого почати.

— Тоді в чому проблема?

— У мене немає права самостійно працювати з цією категорією.

Він перевів погляд на футляр. Лея чекала звичного запитання про ліцензію або стару справу, але пан Лорен тільки запитав:

— Кого тоді порадите?

Від цього стало прикріше.

Лея назвала майстриню в північному кварталі й написала для неї кілька рядків про пізніший контур.

— Не дозволяйте одразу розбирати корпус. Спершу треба від'єднати зовнішній шар, інакше він потягне за собою старий.

— Передам.

Пан Лорен заплатив за огляд, подякував і забрав футляр.

Лея ще трохи посиділа за столом, дивлячись на порожнє місце перед собою.

Потім замкнула майстерню й пішла по обід, як і збиралася.

За годину вона стояла перед будинком Даріана Вельського.

Папка залишилася в шухляді майстерні. Складений учетверо аркуш із питаннями лежав у кишені. Вранці Лея забрала його зі столу разом із грошима на обід і тепер уже не намагалася вирішити, чи зробила це випадково.