РОЗДІЛ 18

В ЯКОМУ ДІВИЧ-ВЕЧІР ЛЕДЬ НЕ ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА СПРАВЖНЮ ХАЛЕПУ

Мало… І спочатку так і було.

Орися прикрасила їхні обличчя гліттером, й, минувавши охорону, вони потрапили усередину.

Не дивлячись на час та будній день,“Олімп” зустрів їх  гучною музикою та натовпом. Здавалося, життя у цьому місці не зупинялося навіть на хвилину.

Увесь час хтось пив, танцював, знайомився. Офіціанти з тацями вправно оминали натовп, розносячи їжу та напої.

— Може замовимо стіл? — запропонувала Орися, — Я, звісно, не проти танців, але буде краще, якщо в нас буде місце для відпочинку.

Милослава подумки погодилася з нею, але залишила рішення за Лелею.

— Гаразд, чому б ні? — з посмішкою відказала вона, — Ходімо, спитаємо когось з офіціантів…

На щастя, не дивлячись на натовп, деякі столи в клубі досі були вільними. Вони обрали невеличкий стіл на другому поверсі Олімпу, звідки відкривався чудовий вид на танцмайданчик. Там було трохи тихіше й значно спокійніше, ніж на першому поверсі. Навіть затишно.

Дівчата замовили собі слабоалкогольні напої. Усі, крім Милослави. Вона взяла собі каву. Нехай тут вона була гіркою, принаймні можна було не хвилюватися за ефект, який вона має.

— Гарну дівчину собі мій братик знайшов! — з широкою посмішкою промовила Орися, — І як тільки примудрився?

— Точно! Як у вас це почалося? — спитала Леля, — Поки що нам відомо лише те, що ви познайомилися на роботі.

— Так і було… — трохи зніяковіло відказала Милослава, — Його перевели до нас з іншого філіалу, якраз того дня, коли моя мати влаштувала вечірку, впевнена, що головний проект року дістанеться мені.

Леля здивовано кліпнула очима.

— Тобто… Насправді не дістався?

Милослава трохи сумно посміхнулася й похитала головою.

— Співвласники “Морфею” — подружжя. Жінка дуже працьовита, сильна духом й справедлива. Я завжди дуже поважала її. Але її чоловік… Гадки не маю чому, але він ніби хотів позбутися мене ще від самого початку. За словами Юлії Михайлівни, цей проект мав дістатися мені, але в останню мить її чоловік викликав Ярослава, збираючись передати проект йому. Того дня Юлія Михайлівна сильно посварилася з ним через це, й вони прийшли до згоди, що ми з Ярославом вдвох працюватимемо над цим проектом, допоки замовник не вирішить, кому з нас належить його закінчити.

— Це жахливо! — щиро обурилася Леля, — Тепер зрозуміло чому ти виглядала такою засмученою того дня!

А от Орися виглядала більше здивованою.

— Не можу повірити у те, що ти залишилася там після цього! Я б пішла звідти того ж дня.

— То ви з Яром були суперниками? — спитала Леля.

— Так, були. І, мабуть, це було однією з головних причин моєї не надто дружньої поведінки, — тепер Милослава згадувала про це з усмішкою, — Я не шукала його уваги чи товариства, чи причин для розмови. Тоді мене б цілком влаштовувало, якби ми просто ігнорували одне одного.

— І коли усе змінилося? — спитала Орися, роблячи ковток коктейлю, що нагадував веселку, через соломинку.

Їм принесли замовлення так швидко, що вони ледве встигли промовити “дякую” у спину спритної рудої офіціантки.

Милослава посміхнулася й знизала плечима.

— Важко сказати напевно… Гадаю це змінювалося поступово, з кожним днем. Але першим поштовхом стала ніч, коли я ледве не застрягла в офісі. Того дня в мене було багато роботи над проектами, й я заснула просто на робочому місці. Він вкрив мене своїм піджаком і пішов. Через грозу в офісі зникло світло. І ось, сиджу я у темному порожньому кабінеті, надворі ніч, офіс через вікно освітлюють лише спалахи блискавки, як раптом чую чиїсь кроки…

— Матінко! — Леля схопилася за серце, а Орися зробила ще один ковток коктейлю, позбавивши його ще двох кольорів.

— І що було далі? — спитала вона.

— Відчинилися двері у кабінет, я перелякалася й запустила у того, хто прийшов, паперовим стаканчиком з-під кави. Це виявився Ярослав. Він запропонував відвезти мене додому, але я відмовилася.

— Але чому?! — водночас спитали дівчата.

— Не було якоїсь особливої причини… — задумливо визнала Мирослава, — Просто мені це здавалося зайвим, чимось, що може ускладнити мою роботу у Морфеї та моє життя. До того ж я бачила, як через нього сварилися інші жінки у Морфеї, й я не хотіла стати черговою суперницею в їхніх очах.

— Та-а-ак, мій братик ще у шкільні часи ставав причиною найжорстокіших жіночіх сварок. Навіть підрахувати не можу скільки з них намагалися підмазатися до мене, щоб отримати увагу Яра… І ще більше намагалися влаштувати мені темну, гадки не маючи, що я — його молодша сестра. Цім куркам було достатньо того, що я — дівчина, і я вештаюся поряд з хлопцем їхніх мрій.

— Мені також діставалося, бо я постійно була поряд з Орисею, й Яру увесь час доводилося нас рятувати, — з посмішкою промовила Леля.

— Бачила б ти обличчя цих курок, коли вони нарешті дізнавалися, що я — його сестра, а Леля — моя найліпша подруга! Деякі навіть мали наглість вдавати з себе моїх подружок!