РОЗДІЛ 16

ТАНЦІ, МУЗИКА, ТА КОКТЕЙЛЬ, ЯКИЙ ТОЧНО БУВ ЗАЙВИМ

У житті Милослави була ціла купа речей, яких вона ніколи не робила. Наприклад вона ніколи не відпочивала у будній день, не бувала у клубах, не пила алкогольні коктейлі, та не просиналася у чужому ліжку. Але того дня усе змінилося.

Коли Ярослав відвіз їх до квартири Рини, подруга квапливо причепурила її, а потім змусила одягнути білу коротку блискучу сукню, що, на смак Милослави, було занадто відвертим, хоча й мало доволі скромне декольте. Сама ж вона одягла чорну коктейльну сукню, й була готова підкорювати танцпол.

— А це не занадто? — з сумнівом спитала Милослава, дивлячись на себе у дзеркало, — Це не зовсім схоже на мене…

— Саме тому тобі й слід одягнути сьогодні сукню! Сьогодні визначний день у твоєму житті, сьогодні усе змінилося, тому звичайний одяг сьогодні не годиться! До того ж тобі личить, хіба я не права?

Милослава розгублено подивилася на Ярослава, який сидів на софі, й упіймала його посмішку, відчуваючи, як в її грудях потеплішало.

— Вона має рацію. Ти дуже гарна.

Ковтнувши, Милослава прибрала пасмо з щоки, й кивнула.

— Гаразд. Тоді я піду у цьому.

Рина задоволено сплеснула руками.

— Тоді домовилися! Їдемо до клубу! І не треба так на мене дивитися. Я знаю одне гарне місце. Там тебе ніхто не з'їсть. До того ж Ярослав ні за що не дозволить цьому статися, хіба ні? — Рина поглянула на збиті кісточки на його руці, й підморгнула йому, й Ярослав усміхнувся одним кутиком рота.

Милослава промовчала. Усе, що вона знала про клуби, обмежувалося стереотипами й новинами, що згадували найгірші події у подібних закладах. Але з Ярославом і Риною їй було не так лячно.

Клуб, про який казала Рина, знаходився у центрі міста, й відкрився не так давно. Менше місяця тому. В мережі писали, що на сьогодні це найсучасніший й найбезпечніший клуб міста, с неймовірним оформленням та смачною кухнею, але Милослава все одно дещо хвилювалася.

Залишивши машину на паркінгу торгівельного центру неподалік від клубу, вони попрямували до невеличкої черги біля входу який охороняли два величезні амбали у темных костюмах з гарнітурами. Вони перевіряли документи відвідувачів, й слідкували, щоб ніхто не проніс усередину щось заборонене. Перед ними у клуб намагалися потрапити якісь школяри, але їх не пустили.

Щойно вони пройшли повз охорону, як Милослава затамувала подих. В одну Мить темрява змінилася штучним туманом та неоновим світлом. Стеля клубу була схожа на грозове небо. Вона була вкрита чимось на кшталт вати, створюючи подобу хмар, а під нею, за допомогою підсвітки, синхронізованої з музикою, ніби спалахували блискавки. Це було неймовірно. Нічого такого вона не очікувала побачити.

— Я ж казала вам, що тут круто, — з усмішкою промовила Рина, — Минулого тижня тут навіть проводили концерт. Ходімо!

— Куди? — розгублено спитала Милослава.

— До бару, звісно! Не знаю як ви, але я не збираюся йти звідси тверезою!

Милослава, власне, однаково не збиралася пити. Хіба що у меню для неї знайшовся б карамельний латте. Але, коли Рина потягнула їх з Ярославом на танцмайданчик, не стала відмовлятися. Врешті-решт, вони тут саме для цього.

Щоправда, танці ніколи не були її сильним боком. У Милослави ніколи не було можливості попрактикуватися. Вона навіть не пішла на випускний, вдавши з себе хвору, бо ніколи не ладила ні з ким окрім Артема, а він того дня був надто зайнятий Лелею.

— У цьому немає нічого складного, — прошепотіла Рина їй на вухо, — Коли заграє повільна музика, просто обійми його за шию, й хитайся у такт музиці. А я піду, й візьму собі ще один солоденький коктейль…

— Може не треба? Ти й без того достатньо випила… — з сумнівом промовила вона, дивлячись на подругу, але та у відповідь тільки усміхнулася.

— Гаразд, якщо теж спробуєш — це буде останній, обіцяю, — піддражнила її Рина, здогадуючись, що Милослава відмовить, але вона, дивлячись на подругу, важко зітхнула й погодилася.

Рина здивовано кліпнула очима, й перепитала:

— Ти впевнена? Я просто пожартувала, тобі не треба себе змушувати. Якщо ти дійсно так хвилюєшся за мене, я просто більше не буду пити…

Це була гарна можливість відмовитися. Просто погодитися із подругою — що може бути простіше? Але чомусь Милослава зовсім не зраділа цьому.

— Це усього лише один коктейль, — похмуро промовила вона, — Ти так реагуєш, ніби я через нього помру.

— Не помреш, звісно, але… Ти ж навіть на новорічному корпоративі відмовилася пити, памʼятаєш? Ти справді цього хочеш?

Відверто кажучи, Милослава й сама не була впевнена. Вона й сама не розуміла, чому так вперто бажає випити цей клятий коктейль, адже Рина мала рацію. Можливо справа була у тому, що останнім часом в її житті було дуже багато змін, й це їй до біса подобалося.

Вони були наче мандарини на новий рік: скуштувавши одну, вже неможливо зупинитися, доки не зжереш їх усі Тому, коли врешті-решт Рина пішла за коктейлем для себе, Милослава попросила її взяти щось і для неї.

Вона не збиралася напиватися чи щось на кшталт цього. Ні. Врешті Милослава завжди віддавала перевагу повному усвідомленню своїх дій. Але їй закортіло спробувати щось нове. Хай це й буде якийсь солодкий різнокольоровий алкогольний напій.