Розділ 44

Новини про те, що в палаці тепер офіційно перебуває принц-дракон, місто та й усе королівство сприйняли відносно спокійно. Оскільки ніяких пошкоджень Деймаріс не спричинив, а варта впевнено патрулювала вулиці, містяни загалом довіряли владі. Звичайно, сам Деймаріс був, м’яко кажучи, не в захваті від мого плану. Але після мого короткого: «І як довго ти збирався ховатися?» він лише похмуро промовчав і вирішив на деякий час усамітнитися. Я могла його зрозуміти — нелегко стати головною політичною мішенню за один ранок. Але маємо те, що маємо.

Зараз головним було засідання Ради. Важко вирішувати зовнішні конфлікти, коли всередині країни теж не все гладко. Хочуть аристократи того чи ні, але прийшов час змін, до яких багато хто з них був зовсім не готовий.

Засідання, як і очікувалося, почалося зі скандалу. Тільки-но Даміан офіційно повідомив, що йде у відставку з посади голови охорони, в залі здійнявся гул.

— Це неприпустимо! — першим вибухнув герцог Койль. — Рід Етернів якраз і отримав титул герцогства з умовою, що вони стануть на захист королівства. Ви не можете просто так відмовитися від обов'язків!

— А нагадайте-но мені, за які саме заслуги перед короною ваш рід отримав той самий титул? — несподівано перебив його Тіріан. Він промовив це так спокійно і ввічливо, ніби йому й справді було дуже цікаво послухати історію роду Койлів.

Я легенько хмикнула про себе. Звичайно, легко кричати про обов’язок інших, коли про власні борги давно забув. Я скосила погляд на Себа, намагаючись дати йому знак, що мене це питання теж дуже цікавить. Себ, як завжди, закотив очі й зробив свою коронну гримасу:

— Що б ти взагалі без мене робила? Етерни отримали титул через свою магію і величезний вклад у перемогу у Великій війні. Від такого сильного роду неможливо було відмовитися, тому я їх заохотив. А Койлі... вони просто вчасно допомогли не лише магією, а й чималими коштами. Герцогства — це завжди питання політики, Маргарет. 

— Ми зараз говоримо не про мій рід, Ваша Величносте, а про добробут Торнтвелу! — не зупинявся старий герцог. — Така сила, як магія Етернів, має служити короні!

— То за вашою логікою, добробут королівства будується лише на одній родині? — втрутилася я, не витримавши цього цирку. — Чим тоді займається ваш рід, окрім як носінням титулу та засіданням у цій залі?

Було видно, що мої слова влучили в ціль. Койль так важко задихав від люті, що я серйозно почала хвилюватися за його здоров’я. Все-таки вік уже солідний.

— Я не розумію, з якої причини такий галас, — владно перервав суперечку Тіріан. — Військо та охорона залишаться незмінними. У разі загрози безпеці герцог Етерн, як і раніше, стане на захист держави разом з іншими. Цей порядок непорушний. До того ж, нова кандидатура на посаду голови охорони вже є і ухвалена особисто мною. Запросіть, будь ласка.

Двері зали відчинилися, і всередину зайшов Крістіан. От чому в нього варто повчитися — так це впевненості. Він крокував у це лігво аристократів так, ніби він тут найнебезпечніший хижак. Хоча, дивлячись на те, як витягнулися обличчя деяких лордів, можливо, так воно і було.

Він повільно перевів погляд по залу, на мить зупинившись на герцогу Койлі. Судячи з реакції присутніх, Крістіан був дуже відомою особою серед аристократії, і далеко не для всіх ці новини були приємними. Настрій, що запанував після його слів, чітко давав зрозуміти: його поважали і боялися не менше за Даміана. Тіріан не збрехав, коли казав, що Крістіан — друга за силою людина в королівстві. Зараз я бачила підтвердження цих слів на кожному зблідлому обличчі лордів.

— На цьому буду вважати, що це питання вирішене і закрите, — промовив Тіріан після невеликої паузи, яка запанувала в залі. — Переходимо до наступного пункту. Ваша Величносте...

Він поглянув на мене і стриманим жестом дав зрозуміти, що тепер слово за мною.

Я підвелася, відчуваючи на собі десятки вичікувальних поглядів. Настав час для головного — того, заради чого я збирала союзників і терпіла всі ці палацові інтриги.

— Панове, — почала я, розгортаючи підготовлені папери. — Прийшов час поговорити про майбутнє нашого королівства. А саме — про тих, хто це майбутнє будуватиме. Я пропоную на розгляд новий закон про захист і права дітей.

— А тут що вже не так? — звичайно ж, Койль не зумів змовчати. — Наскільки мені відомо, з дітьми нашого королівства все добре. Чи ви не полишили цю ідею стосовно байстрюків? — він видав легкий смішок.

— О, я трохи не так висловилась, — відразу ж парирувала я, не даючи змоги йому розвивати свій монолог. — Я хочу внести закон про те, що всі діти рівні у правах та захисті незалежно від того, за яких обставин вони народились, і наявності в них магії та її рівня. З внесенням чіткої системи контролю за добробутом дітей та недопустимістю зазіхань на їхнє здоров’я і життя.

В залі запанувала тиша. Думаю, вони очікували, що я видам щось незвичайне, але, мабуть, ніхто не думав, що я торкнусь питання і немагічних дітей. Хоча я й сама про це не замислювалась до тієї розмови з герцогинею Блекарі.

— І поки, я бачу, ви намагаєтесь осягнути цю інформацію, я додам ще дещо. Також нарешті пропишемо статус немагічних людей, прирівнюючи їх до магів. Без дискримінації, а головне — уникання.

А от тепер зала загуділа. Всі почали активно щось обговорювати. Я кинула димову шашку в бджолиний вулик.

— Але ж проблем з магією більше не має бути, — як завжди слово взяв герцог Койль, — та й чи маємо ми опікуватися немагічними? Їх меншість, та й користі з них мало.

— То виходить, в королівстві не кожне життя важливе? — я запитала у нього і схрестила руки на грудях. — І звідки така впевненість, герцогу, що проблем з магією більше не буде? Можливо, ви нам хочете щось сказати на рахунок цього?

Він явно знав більше, ніж мав би, або ж був не настільки простою людиною, як здавався. Не здивуюсь, якщо цей слід тягнеться ще з часів його тісного спілкування з моїм покійним батечком.

Герцог Койль на мить затнувся, кліпаючи очима, але швидко взяв себе в руки та спробував перевести тему.