Розділ 35

Сьогодні мала прибути Ліліт із королівства демонів зі своїми речами та остаточно оселитися в палаці. Починається її робота моєю помічницею. І це, до речі, дуже вчасно, адже за три дні має відбутися Рада, і мені потрібна допомога з усім цим.

Я також попросила Тіріана виділити мені окрему кімнату на кшталт кабінету — не сидіти ж нам постійно в моїй спальні. Особистий простір ще ніхто не скасовував, тим паче в палаці, повному людей та стражі. Кімната була просторою, без зайвих меблів і декору. За її оформлення я вирішила взятися пізніше, коли з’явиться вільний час. Я якраз обмірковувала, з чого почати, коли у двері постукали, і я почула:

— Ваша Величносте, пані Ліліт Хейрес прибула.

«О, якраз вчасно, відразу введу її у справи», — подумала я. 
—Заходьте!

Я вже вдруге спіймала себе на думці, що в ній було щось від хижака. Така тиха й граційна хода, ніби будь-якої миті вона може вчепитися тобі в горлянку. І ці очі — ніби й сині, але з таким цікавим фіолетовим відливом. Не бачила такого жодного разу, хоча чому я дивуюся в магічному світі?

— Рада вітати вас, Ваша Величносте, — зробивши бездоганний реверанс, промовила Ліліт.

— О, ні, ні, давай наодинці будемо просто Ліліт і Маргарет, домовилися? Не люблю всі ці офіційні звернення. Тільки мінімальне дотримання етикету на людях.

На мій подив, вона хмикнула і легенько всміхнулася: 

— У точності як мене й попереджав Каспіан: ви зовсім не схожі на інших людей королівської крові.

— Я навіть не здивована, що Каспіан обговорював мене з вами. І що ще цікавого він розповів?

— Особливо нічого, тільки те, що ви — жінка, здатна ламати шаблони. І такої сили некроманта він не зустрічав давно. А він, між іншим, живе з ними пліч-о-пліч із самого дитинства, — трохи задумливо промовила вона. — І знаєте, я тут трохи поцікавилася й пошукала інформацію про вас... — помітивши мій погляд, вона швидко додала: — Нічого такого, просто цікаво знати людину, на яку працюватимеш. Ваш характер і те, що про нього говорять, мене не лякає. Я всяке бачила й росла серед демонів, а вони теж не святі. Але от те, що ви офіційно — маг повітря, це вже цікаво.

Вона зробила паузу й вичікувально дивилася на мене. Тепер вона здавалася ще цікавішою та небезпечнішою. Так вправно підвела мене до цієї теми! Хоча, думаю, вона й так усе давно знає.

— Ну, раз ми з вами колеги по магії і ви тепер моя помічниця, майже довірена особа, то скажу як є. Моя сила тепер інша, бо фактично я не є тією Маргарет. Але давайте без цих розмов навколо — це ви, думаю, і так розумієте. Тому в мене зустрічне питання: що саме ви плануєте з цим робити і які у вас плани на цей палац?

Вона розсміялася і, не чекаючи мого дозволу, присіла в крісло: 

— Думаю, ми чудово спрацюємося. Каспіан мав рацію: ніжно не буде. А щодо ваших питань... мене не хвилює, хто ви і звідки, як і доля цього королівства. Я маю іншу мету, і вона, повірте, не суперечить вашим.

— І я так розумію, яку саме мету, ви поки не плануєте озвучувати, так?

Вона лише ствердно кивнула. Ну от хто мені пояснить, чому я ще не виставила цю жінку? Я ж теоретично можу вивчати некромантію за книгами. Але я знала відповідь: це не вихід. І, можливо, я мала зізнатися собі, що потребую ще якоїсь компанії, крім чоловіків, слуг та Себа. Останній, до речі, не з’являвся останнім часом. Не скажу, що сильно хвилююся за давно померлу людину, точніше за його дух, але мене непокоїло те, що я не можу прикликати прив’язаного до мене Себа.

Я повільно вдихнула і зробила ковток чаю. 
— Я приймаю це поки що. Але й ти на випробувальному терміні, Ліліт. Довіра не будується за день. Я не настільки наївна. Зараз прислуга покаже тобі твою кімнату, а дворецький проведе екскурсію палацом. Після відпочинку я познайомлю тебе з помічником мого чоловіка, паном Олівером Марно. Нам треба почати готуватися до Ради.

***

Вечірні сутінки заповнили мій новий кабінет. Стоси паперів, які приніс Олівер, здавалися нескінченними, а голова вже починала гудіти від юридичних термінів.

— Мені потрібен цей старий бурчун, — зітхнула я, відкладаючи черговий сувій. — Себ знає ці закони вздовж і впоперек, але він просто ігнорує мої виклики.

Ліліт, яка до цього мовчки спостерігала за моїми марними спробами, відставила чашку. 

— Маргарет, ти намагаєшся витягнути його силою, як впертого віслюка. Спробуй не просто кликати, а зосередитися на самому зв'язку, який ти сама і і створила. Уяви цей «ланцюг» між вами. Не вимагай, а просто... смикни за нього.

Я заплющила очі й спробувала зробити так, як вона каже. Замість того, щоб кричати подумки, я відчула ту тонку нитку, що прив’язувала дух засновника до моєї магії. Смикнула. Різко і впевнено.

Повітря в кімнаті миттєво здригнулося. Темний дим почав згущуватися біля вікна, і нарешті з нього виступила велична, напівпрозора постать у знайомих обладунках.

— Якого біса, Себе?! — вигукнула я, навіть не давши йому відкрити рота. — Де ти ховався? Чому ігнорував мої виклики? Я тут, між іншим, намагаюся твоє королівство до ладу привести!

Себ розправив свої примарні плечі й видав такий саркастичний вираз обличчя, на який здатен лише він: 

— О, Ваша Величносте, я вражений. Нарешті ви помітили мою відсутність? Здається, ще тиждень тому моя компанія вам настільки надокучувала, що ви ладні були відправити мене в найглибше пекло. Тож я вирішив дати вам можливість насолодитися тишею. Як бачу — не впоралися.

Я закотила очі. Ну звісно, він не міг не вколоти. 

— Годі блазнювати. У нас тут справи. До речі, познайомся — це Ліліт, моя нова помічниця.

Себ повернув голову до крісла, де сиділа Ліліт. На секунду — лише на одну коротку мить — він завмер. Його напівпрозорі блакитні очі спалахнули трохи яскравіше, а рука, що лежала на ефесі примарного меча, здригнулася. Але він тут же взяв себе в руки й кивнув у своєму звичному аристократичному стилі.

— Маю честь. Себастіан Маркус Другий Торнтвел,— сухо представився він, ніби бачив її вперше в житті і, що саме цікаве, ні слова про те, що він король - засновник.