Розділ 14

Якось неочікувано швидко минув цілий місяць із моменту того інциденту в ресторані та укладення нашого з Філіпом договору, який, здається, тепер уже остаточно втратив чинність. Відтепер нас без жодних вагань можна було назвати справжньою парою. І хоча десь глибоко в душі я ще не до кінця розуміла, чи справді готова пов'язати з ним усе своє життя й вийти заміж, наразі вирішила просто довіритися моменту. Цього разу я дам шанс собі та своєму серцю. І навіть попри те, що для мене самої й досі залишалося великою загадкою, як за такий короткий час цей чоловік зумів так легко прорватися крізь мою оборону, яка здавалася мені непохитною всі ці роки.

Я сиділа у своїй кімнаті, розчісуючи волосся й роздумуючи над усім цим, поки повільно готувалася до сну. Завтра — весілля моєї старшої сестри Жизель. А після урочистостей на мене, найімовірніше, чекає важка, виснажлива розмова з батьком. Бо тепер, коли наші стосунки з Філіпом стали справжніми, я тим паче не збираюся дозволяти батькові сподіватися, що він зможе пригрітися й поліпшити свої справи коштом Філіпа та його впливової родини. Хоч він і мій батько, але діти не зобов'язані все життя виправляти помилки своїх батьків, а тим більше — ціною власного щастя поліпшувати їхнє матеріальне становище.

Хід моїх похмурих думок перервав тихий, делікатний стукіт у двері. Навіть іще не відчинивши їх, я вже здогадувалася, хто саме стоїть по той бік. І, звісно ж, на порозі був Філіп. На його обличчі грала легка, неймовірно тепла посмішка, а в руках він тримав витончений футляр.

— Вибач, що так пізно, але я дуже хотів віддати тобі цей подарунок сьогодні. Щоб завтра ти вже могла його вдягнути, — м'яко промовив він, без запрошення заходячи до кімнати.

— Вдягнути? — зацікавлено перепитала я, схиливши голову набік і змовницьки примружившись. — Для сукні цей футляр явно замалий. А щодо білизни, то, якщо ти пам'ятаєш, свого часу я накупила її вдосталь.

Філіп тихо засміявся, і в його очах спалахнули знайомі гарячі іскорки.

— Ну, я був би зовсім не проти вдягнути на тебе комплект білизни, вибраний власноруч, але давай прибережемо це задоволення вже для нашого подружнього життя. Поки що я прийшов із більш традиційним подарунком.

Він підійшов ближче, тримаючи футляр в одній руці, а іншою плавно відкрив кришку, демонструючи мені вміст. Від побаченого в мене буквально перехопило подих. Я ніколи не мала особливої слабкості до прикрас, але цей витвір ювелірного мистецтва був просто неймовірним. Поєднання благородного золота та рідкісних жовтих діамантів, що виблискували в м'якому світлі свічок, просто зачаровувало.

— Філіпе, ти здивуєшся, але я навіть не знаю, що сказати, — чесно зізналася я, відчуваючи, що від подиву навіть не можу нормально сформулювати думку.

— Цей гарнітур із золота та жовтих діамантів чудово пасуватиме до твого завтрашнього вбрання на урочистості, — задоволено зауважив він. — До того ж це не просто прикраса, а сильний артефакт. Він допомагає залишатися при повній пам'яті й тверезому розумі незалежно від кількості випитого алкоголю чи інших напоїв. На весіллі твоєї родини це може стати в пригоді.

— Та це ж неймовірно дорого! — промовила я, коли перший шок нарешті відступив. — Філіпе, я не можу цього вдягнути. Гості тоді весь день заглядатимуть мені на шию замість того, щоб дивитися на наречену. Завтрашнє свято — не моє, я не хочу затьмарювати сестру.

— Не хвилюйся, я очікував саме такої реакції, тому завчасно про все подбав, — з лагідною усмішкою відповів Філіп.

— Що ти маєш на увазі?

— Скажімо так: я вже надіслав весільний подарунок твоїй сестрі. Він не менш розкішний і теж має дуже цікавий артефакт. Тож завтра гарантовано ніхто не посміє подумати, що наречена недостатньо прекрасна.

«О, Творці, — промайнуло в моїй голові, — скільки разів цей чоловік ще здатен мене здивувати?» Сподіваюся, Жизель не знепритомніє від того, що їй надіслав майбутній герцог Верден. І найголовніше — аби батько не приклав до цього подарунка своїх загребущих рук.

Звісно, я була не настільки нерозумною, щоб відмовлятися від такої розкоші та турботи, тим паче коли Філіп так упевнено запевнив мене, що все буде добре. Тому я із задоволенням забрала футляр, підвелася навшпиньки й палко поцілувала свого неймовірного казначея.

***

Наступний день промайнув наче в тумані, і ми самі не зчулися, як офіційна частина залишилася позаду, поступаючись місцем пишному весільному балу. Жизель виходила заміж одразу за двох чоловіків — синів графів. Хоч вони й не були прямими спадкоємцями головних титулів своїх родин, їхній маєток та організація свята виглядали вельми пристойно й вишукано.

Моя старша сестра сьогодні виглядала просто неймовірно. Дивлячись на неї під час першого танцю, я нарешті до кінця зрозуміла, що саме мав на увазі Філіп, коли говорив про свій таємничий подарунок. Шию Жизель прикрашало розкішне кольє тонкої роботи з ідеально підібраних морських перлин і чистих діамантів. Проте його головна цінність ховалася в магії: як виявилося, цей артефакт м'яко приховував будь-які дрібні недоліки зовнішності та підкреслював переваги. Завдяки цьому сестра протягом усього виснажливого дня здавалася бездоганною, свіжою і буквально випромінювала неземну красу.

Втім, нашу з Філіпом пару увага гостей теж не оминула. Здавалося, увесь зал тільки й робив, що пошепки обговорював наш прихід. Усіх неабияк інтригував той факт, що на скромне весілля молодшої гілки графського роду особисто з'явився майбутній герцог Верден. Та ще й не сам, а офіційно представляючи мене як свою наречену. Одне діло — сухі плітки, і зовсім інше — те, як упевнено, тримаючи мене під руку, Філіп увійшов до бальної зали.

Я відчувала на собі десятки оцінювальних поглядів. Мій загальний вигляд, витончена сукня і, звісно ж, сліпучий гарнітур із жовтих діамантів, який так щедро подарував мені казначей, не залишилися непоміченими серед присутніх аристократок. Жінки ледь лікті собі не кусали від заздрощів, розглядаючи рідкісні камені на моїй шиї.